Предмет: История, автор: redikbon127

причинно следственные связи смутное время-сокращение пахотных земель-окончательное закрепление крестьян в россии​

Ответы

Автор ответа: pupkinll2016
1

Ответ:

Причинно-следственные связи между смутным временем, сокращением пахотных земель и окончательным закреплением крестьян в России таковы:

1. Смутное время послужило непосредственной причиной сокращения пахотных земель в России. В период смуты были разрушены многие государственные учреждения, феодальные поместья, земледельческие предприятия, что привело к нарушению процесса пахоты на многих землях.

2. Сокращение пахотных земель в свою очередь стало причиной ухудшения экономического положения крестьянства. Большинство крестьян в России жило за счет земледелия, и когда они потеряли свои земли, то оказались без заработка и без возможности обеспечить своих семей.

3. Ситуация с сокращением пахотных земель и ухудшением экономического положения крестьянства привела к необходимости государственной реформы, призванной улучшить жизнь крестьян. Эта реформа была известна как "Закрепщение" и заключалась в том, что крестьяне получали право довлевать на сельских землях сроком на 49 лет. Благодаря этой реформе крестьяне получили возможность обеспечить свою жизнь и обеспечить экономическую стабильность в России.

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: ksvitlana390
Прочитайте текст. Визначте тему, основну думку. Зробіть висновок

про те, чому авторка дібрала саме такий заголовок. СЛОВО ПРО МАМУ

Я люблю приїжджати додому. І хоч чоловік жартома нагадує, що я с херсонкою вже удвічі довше, ніж мешканкою полтавського краю, та

щоразу емоційно сприймаю кожен приїзд до матусі.

Моя мама - дитина війни. І це не лише офіційний статус, записаний у якихось паперах. Це обпалене війною дитинство, бо в сорок першому була лише трирічною дівчинкою; це важке повоєнне життя, бо батько не повернувся до родини, шукаючи примарного щастя десь інде; це доросле рішення дівчинки-підлітка після семирічки піти на ферму, не злякавшись важкої праці. Та з тих важких часів винесла і тверде переконання, що наполегливою працею можна змінити життя на краще, що до людей завжди треба іти з добром, вимріяла виплекала кращу долю для доньок.

Праця. Вона завжди була і є для мами необхідністю й першоосновою. Працею колись звели новий будинок для нашої родини, працьовиті мамині руки пересапували довжелезні гектари колгоспних буряків та городини, жертовність і праця неньки дозволили нам із сестрою отримати вищу освіту. У праці ненька шукає ліки у часи відчаю й горя. Для мами неробство й ледарство такий же гріх, як і ті, що визнані церковними канонами, а людина, гідна поваги - тільки та, яка безупинно працює. І хоч важка колгоспна робота забрала здоров'я, та і сьогодні ненька стверджує: «Поки працюю живу».

Матуся завжди була залюблена у квіти. Пам'ятаю з дитинства квітучі підвіконня, заставлені не типовими калачиками, а вишуканими глоксиніями, примулами чи гіпеаструмами, щоправда іншомовні назви мама замінювала іменами людей, які подарували пагінець тієї квітки. І нині тішать око на маминому підвіконні вишукані орхідеї, ніжні фіалки і все ті ж звабливі глоксинії та яскраві примули, тому щоразу, приїжджаючи додому, дарую маленьку квіткову радість. Мої діти завжди, ще змалку, люблять приїжджати до бабусі. І я

помічала, що вони після таких відвідин стають іншими: добрішими,

щирими, справжніми. Бо ж замість вічної зайнятості й надмірноївимогливості батьків безвідмовно діяли методи бабусиної педагогіки: ніяких занудних повчальних сентенцій, натомість безкінечні оповідки про панський сад, про проклятого дуба, про чудні історії з повоєнного дитинства під розлогою яблунею біля старої хати; бувальці про сусідів, чиї хати вже стали пусткою на нашій вулиці; про те, як «посадили півмішка картоплі у проваллі, не донісши його з городу у далекій Дігтярині; як ще юною дівчиною упустила бідончика з молоком і сполохала коней, і ті понесли, бо ж задрімала на возі, повертаючись із пасовиська у Вільному, про поїздки до Києва, де любила бувати щороку: і ще, і ще, і ще... І бабусине виховання було, здавалось, від усього: від води зі старого колодязя; від курчати, що заплуталось у спориші; від духмяної суміші запахів любистку, кануперу і флокс; від лелеки, що неполохано походжає на сусідському сінокосі. Навіть від «особливих» страв, які ніколи не будуть такими смачними, як у бабусі: каші гугулі, капусняку, пиріжків із сипцем, білого киселю чи налисників.

Я вдячна мамі за щедроти душі й жертовність, за те, що її мріями виткана моя доля, за те, що вона береже нас своїми молитвами, щоб ми могли протистояти вітрам, за душевний трепет від сімейних реліквій: намолених ікон, вицвілих від часу світлин, поіржавілої підкови батькового коня, вишитої сорочечки із моїх дитсадівських свят.

1 я знову їду додому, усвідомлюючи, яке це щастя - мати таку можливість. Знаю, що, повертаючись до міста, знову відчуватиму провину, бо знов нездійсненним став намір та ми ж переробимо всю Вашу вічну роботу», що будемо знову «міряти наше життя в телефонних дзвінках». Я їду до мами, бо мене береже молитва нені. Тож многії Вам літа та Божої ласки при кожній миті буття, мамо! (Г. Чух).​