Предмет: Қазақ тiлi, автор: huejejsbeudn

Помогите пожалуйста сор пожалуйста ребят

Приложения:

Ответы

Автор ответа: lavandanaruko
0

Ответ:

Наурыз — шығыс елдерінің бүкілхалықтық мейрамы, Ұлыстың ұлы күні. Наурыз шығыс халықтарында жыл басы мерекесі ретінде тойланып, ерекше күн ретінде аталып өтіледі. Қазақ халқы да Наурыз мерекесін айрықша бағалап, оны жыл сайын тойлап отыруды салт-дәстүрге айландырған. Шығыстың данышпандары Махмұд Қашқари, Омар Хаямнан бастап қазақтың ұлы ақыны Абай Құнанбаев, Әлихан Бөкейханов, Ахмет Байтұрсынов, Сәкен Сейфуллин сынды ұлт қайраткерлері де Наурыз туралы еңбектер, өлеңдер, асыл сөздер жазып қалдырған.Наурыз шығыс елдері үшін бірліктің, татулықтың, еңбектің, ізгіліктің, бақыттың мерекесі ретінде тойланған. Сондықтан да болар, бұл күні шаттанбайтын, қуанбайтын, мейірленбейтін адам болмаған.Бұл күні жақсы тілек тілеу, құттықтау, кешірім жасау, табысу сияқты адамгершілік қасиеттер көрініс тауып, кейінгі ұрпақтар сондай жақсы өнегеден үлгі алған.

Объяснение:

ЖАЗЫЛЫМ

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: ksvitlana390
Прочитайте текст. Визначте тему, основну думку. Зробіть висновок

про те, чому авторка дібрала саме такий заголовок. СЛОВО ПРО МАМУ

Я люблю приїжджати додому. І хоч чоловік жартома нагадує, що я с херсонкою вже удвічі довше, ніж мешканкою полтавського краю, та

щоразу емоційно сприймаю кожен приїзд до матусі.

Моя мама - дитина війни. І це не лише офіційний статус, записаний у якихось паперах. Це обпалене війною дитинство, бо в сорок першому була лише трирічною дівчинкою; це важке повоєнне життя, бо батько не повернувся до родини, шукаючи примарного щастя десь інде; це доросле рішення дівчинки-підлітка після семирічки піти на ферму, не злякавшись важкої праці. Та з тих важких часів винесла і тверде переконання, що наполегливою працею можна змінити життя на краще, що до людей завжди треба іти з добром, вимріяла виплекала кращу долю для доньок.

Праця. Вона завжди була і є для мами необхідністю й першоосновою. Працею колись звели новий будинок для нашої родини, працьовиті мамині руки пересапували довжелезні гектари колгоспних буряків та городини, жертовність і праця неньки дозволили нам із сестрою отримати вищу освіту. У праці ненька шукає ліки у часи відчаю й горя. Для мами неробство й ледарство такий же гріх, як і ті, що визнані церковними канонами, а людина, гідна поваги - тільки та, яка безупинно працює. І хоч важка колгоспна робота забрала здоров'я, та і сьогодні ненька стверджує: «Поки працюю живу».

Матуся завжди була залюблена у квіти. Пам'ятаю з дитинства квітучі підвіконня, заставлені не типовими калачиками, а вишуканими глоксиніями, примулами чи гіпеаструмами, щоправда іншомовні назви мама замінювала іменами людей, які подарували пагінець тієї квітки. І нині тішать око на маминому підвіконні вишукані орхідеї, ніжні фіалки і все ті ж звабливі глоксинії та яскраві примули, тому щоразу, приїжджаючи додому, дарую маленьку квіткову радість. Мої діти завжди, ще змалку, люблять приїжджати до бабусі. І я

помічала, що вони після таких відвідин стають іншими: добрішими,

щирими, справжніми. Бо ж замість вічної зайнятості й надмірноївимогливості батьків безвідмовно діяли методи бабусиної педагогіки: ніяких занудних повчальних сентенцій, натомість безкінечні оповідки про панський сад, про проклятого дуба, про чудні історії з повоєнного дитинства під розлогою яблунею біля старої хати; бувальці про сусідів, чиї хати вже стали пусткою на нашій вулиці; про те, як «посадили півмішка картоплі у проваллі, не донісши його з городу у далекій Дігтярині; як ще юною дівчиною упустила бідончика з молоком і сполохала коней, і ті понесли, бо ж задрімала на возі, повертаючись із пасовиська у Вільному, про поїздки до Києва, де любила бувати щороку: і ще, і ще, і ще... І бабусине виховання було, здавалось, від усього: від води зі старого колодязя; від курчати, що заплуталось у спориші; від духмяної суміші запахів любистку, кануперу і флокс; від лелеки, що неполохано походжає на сусідському сінокосі. Навіть від «особливих» страв, які ніколи не будуть такими смачними, як у бабусі: каші гугулі, капусняку, пиріжків із сипцем, білого киселю чи налисників.

Я вдячна мамі за щедроти душі й жертовність, за те, що її мріями виткана моя доля, за те, що вона береже нас своїми молитвами, щоб ми могли протистояти вітрам, за душевний трепет від сімейних реліквій: намолених ікон, вицвілих від часу світлин, поіржавілої підкови батькового коня, вишитої сорочечки із моїх дитсадівських свят.

1 я знову їду додому, усвідомлюючи, яке це щастя - мати таку можливість. Знаю, що, повертаючись до міста, знову відчуватиму провину, бо знов нездійсненним став намір та ми ж переробимо всю Вашу вічну роботу», що будемо знову «міряти наше життя в телефонних дзвінках». Я їду до мами, бо мене береже молитва нені. Тож многії Вам літа та Божої ласки при кожній миті буття, мамо! (Г. Чух).​