Предмет: Английский язык, автор: kimaaa0507

b. Look at the dictionary entry of the phrasal verb get on, and match the meanings with the
sentences below.
get on phrasal verb 1. to go onto a form of transport such as a car, bus, train or plane o They got on the bus at the bank
o The policeman got on his bike and rode aw 2. to become old o He's getting on and can't work as hard as he used to. 3.
a to get on (well) to progress well o She's getting on well at university o My son is getting on well in his new job-he
has just been promoted. 4. to manage o How's your new assistant getting on? 5. to be friendly with someone o They don't
get on at all.
1.
2.
3.
4.
How are you getting on in your new job?
I think we got on the wrong train.
Did you know that Niki is not getting on with the new secretary?
How old's Craig then? He must be getting on.

Приложения:

Ответы

Автор ответа: Аноним
0

Ответ:

1.I think we got on the wrong train. - meaning 1 (to go onto a form of transport)

2.How old's Craig then? He must be getting on. - meaning 2 (to become old)

3.Did you know that Niki is not getting on with the new secretary? - meaning 5 (to be friendly with someone)

4.How are you getting on in your new job? - meaning 3 (to get on (well) to progress well)

Объяснение:

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: ksvitlana390
Прочитайте текст. Визначте тему, основну думку. Зробіть висновок

про те, чому авторка дібрала саме такий заголовок. СЛОВО ПРО МАМУ

Я люблю приїжджати додому. І хоч чоловік жартома нагадує, що я с херсонкою вже удвічі довше, ніж мешканкою полтавського краю, та

щоразу емоційно сприймаю кожен приїзд до матусі.

Моя мама - дитина війни. І це не лише офіційний статус, записаний у якихось паперах. Це обпалене війною дитинство, бо в сорок першому була лише трирічною дівчинкою; це важке повоєнне життя, бо батько не повернувся до родини, шукаючи примарного щастя десь інде; це доросле рішення дівчинки-підлітка після семирічки піти на ферму, не злякавшись важкої праці. Та з тих важких часів винесла і тверде переконання, що наполегливою працею можна змінити життя на краще, що до людей завжди треба іти з добром, вимріяла виплекала кращу долю для доньок.

Праця. Вона завжди була і є для мами необхідністю й першоосновою. Працею колись звели новий будинок для нашої родини, працьовиті мамині руки пересапували довжелезні гектари колгоспних буряків та городини, жертовність і праця неньки дозволили нам із сестрою отримати вищу освіту. У праці ненька шукає ліки у часи відчаю й горя. Для мами неробство й ледарство такий же гріх, як і ті, що визнані церковними канонами, а людина, гідна поваги - тільки та, яка безупинно працює. І хоч важка колгоспна робота забрала здоров'я, та і сьогодні ненька стверджує: «Поки працюю живу».

Матуся завжди була залюблена у квіти. Пам'ятаю з дитинства квітучі підвіконня, заставлені не типовими калачиками, а вишуканими глоксиніями, примулами чи гіпеаструмами, щоправда іншомовні назви мама замінювала іменами людей, які подарували пагінець тієї квітки. І нині тішать око на маминому підвіконні вишукані орхідеї, ніжні фіалки і все ті ж звабливі глоксинії та яскраві примули, тому щоразу, приїжджаючи додому, дарую маленьку квіткову радість. Мої діти завжди, ще змалку, люблять приїжджати до бабусі. І я

помічала, що вони після таких відвідин стають іншими: добрішими,

щирими, справжніми. Бо ж замість вічної зайнятості й надмірноївимогливості батьків безвідмовно діяли методи бабусиної педагогіки: ніяких занудних повчальних сентенцій, натомість безкінечні оповідки про панський сад, про проклятого дуба, про чудні історії з повоєнного дитинства під розлогою яблунею біля старої хати; бувальці про сусідів, чиї хати вже стали пусткою на нашій вулиці; про те, як «посадили півмішка картоплі у проваллі, не донісши його з городу у далекій Дігтярині; як ще юною дівчиною упустила бідончика з молоком і сполохала коней, і ті понесли, бо ж задрімала на возі, повертаючись із пасовиська у Вільному, про поїздки до Києва, де любила бувати щороку: і ще, і ще, і ще... І бабусине виховання було, здавалось, від усього: від води зі старого колодязя; від курчати, що заплуталось у спориші; від духмяної суміші запахів любистку, кануперу і флокс; від лелеки, що неполохано походжає на сусідському сінокосі. Навіть від «особливих» страв, які ніколи не будуть такими смачними, як у бабусі: каші гугулі, капусняку, пиріжків із сипцем, білого киселю чи налисників.

Я вдячна мамі за щедроти душі й жертовність, за те, що її мріями виткана моя доля, за те, що вона береже нас своїми молитвами, щоб ми могли протистояти вітрам, за душевний трепет від сімейних реліквій: намолених ікон, вицвілих від часу світлин, поіржавілої підкови батькового коня, вишитої сорочечки із моїх дитсадівських свят.

1 я знову їду додому, усвідомлюючи, яке це щастя - мати таку можливість. Знаю, що, повертаючись до міста, знову відчуватиму провину, бо знов нездійсненним став намір та ми ж переробимо всю Вашу вічну роботу», що будемо знову «міряти наше життя в телефонних дзвінках». Я їду до мами, бо мене береже молитва нені. Тож многії Вам літа та Божої ласки при кожній миті буття, мамо! (Г. Чух).​