Предмет: Литература, автор: artemon888

Гамлет - людина нового часу (твір)

Ответы

Автор ответа: maria388929
6
Дослідники творчості Шекспіра стверджують, що в історії мистецтва немає іншого прикладу такої стійкої і тривалої популярності п’єси, ніж популярність шекспірівського «Гамлета». Майже триста років ця трагедія ставиться на сценах театрів усього світу. І кожне покоління, люди різних національностей шукають у ній відповіді на питання, що їх турбують. Секрет такого постійного інтересу до трагедії — у філософській глибині і гуманістичній насназі цього твору, в майстерності Шекспіра-драматурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи.

Образ Гамлета — центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя — помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням — це його обов’язок, але Гамлет — людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність (мати зрадила батька і вийшла заміж за його вбивцю,


Ads by optAd360
Гамлета зраджують найвірніші друзі й допомагають убивці). Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.


Його роздуми про призначення людини набувають трагічного забарвлення (сцена на цвинтарі). Зло, вважає він, має чи не космічний характер, і людина — дуже слабка істота, щоб протидіяти йому. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але й не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на сторону зла і тим посилить його.

Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет бачить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Та герой не робить рішучого кроку. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як пробачення гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ — тюрма, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність.


Ads by optAd360
Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з собою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозуміти, чи спроможний він взагалі на будь-яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж проблеми в потойбічному світі, зупиняють його («Бути чи не бути?»). Обов’язок наказує йому «бути» і діяти. Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.

Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гамлет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.


Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гармонії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло — ось лише основні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу — шлях до відповіді на них.
Похожие вопросы
Предмет: Литература, автор: VenusEl
Сократите до 5 -8 предложений.

Очень трудно выразить чувства, красоту и отношение автора к природе в словах. Стихотворение так и названо: "Невыразимое", но в том и прелесть этой красоты, что ее нельзя выразить нашей обыденной речью, здесь есть высшее начало, именно духовное понимание красоты, который наш обыкновенный язык осмыслить и выразить не в состоянии. Природа дана как предмет любования, искусства, а искусство на то и искусство - мы им любуемся, видим высшую красоту, сотворенную всевышним, а сказать и определить, что в нем такого красивого, то есть расставить все по полочкам обыкновенный человек не может, не может и мыслитель. Как в Силенциум, лучше скрывать свои мысли о прекрасном, внимать этой красоте, еслии не можешь выразить в чловах всей тонкости данного предмета восхищения. Молчи и молча внимай, красоту не земными мерками, а душевными, высшими, пока неподвластными человеку чувствами. А они есть, муществуют, ибо вообще нам были бы не интересны предметы для нашего восхищения. Их мы ловим подсознательно, это наша душа видит и осмысливает их, а не мы - люди. То есть всякое произведение искусства нельзя объять, мы ими любуемся, Боготворим, и всегда находим в них что-то новое, непознанное, интересное.
Основная тема стихотворения Ф.И. Тютчева «Silentium» – вечное противостояние внешнего мира и душевной жизни. Жизнь внутренняя соотнесена у поэта с ночью, чувства и мечты он сравнивает с безмолвными ночными звездами. В этом сравнении Тютчев-романтик обозначает «приметы» жизни души: тонкость, неуловимость, смутность, неопределенность и непредсказуемость наших желаний, дум, грез. Поэт сомневается, что можно выразить и понять внутренний мир человека.
Как сердцу высказать себя? Другому как понять тебя? Поймет ли он, чем ты живешь?
Затем он дает однозначный ответ на свои вопросы: «Мысль изреченная есть ложь…»Идея произведения перекликается с основной идеей элегии В.А. Жуковского «Невыразимое», который пишет об ограниченных возможностях художника «прекрасное в полете удержать»: «Но льзя ли в мертвое живое передать?... Невыразимое подвластно ль выраженью?». Художник может лишь обозначить явления («что видимо очам»), но не передать его глубинной сути. На мой взгляд, Тютчев ещё более категоричен: человек не способен передать другим свои мысли и чувства, душа невыразима словами – таково мнение поэта. Начинается и заканчивается стихотворение мотивом молчания: «Молчи, скрывайся и таи» – «Внимай их пенью и молчи». В этом плане мы можем говорить о кольцевой композиции.