Предмет: Литература, автор: alinapechurova

Тема рассказа {Галоша} Зощенко

Ответы

Автор ответа: e5inamaryna

Тема: автор Михаил Зощенко потерял случайным образом галошу в трамвае и с чувством юмора рассказывает, как он её искал.

Ещё вариант: Автор рассказывает о своей невнимательности и что в любом случае нельзя здаватся. Он показывает это на своём примере.

e5inamaryna: Подходит?

Автор ответа: LюКа

Тема: разгул бюрократии.

Главная мысль: Простой человек бессилен в борьбе с бюрократической машиной. Смешно, но реалистично.

Предыдущий вопрос

Следующий вопрос

Похожие вопросы

Предмет: Английский язык, автор: billmobilligrovojkan

СРОЧНО, ДАЮ 70 БАЛЛОВ

Use the construction “have smth done” to complete the sentences
1. How often ____ your dad ____ (his car/service)?
2. I want ____ (my photograph /take)
3. We _____ (just, the floor, paint). Watch out!
4. My nose is bleeding. I ____ (it/break) in a fight.
5. They ____ (theit house/renovate ) now.

5 лет назад

Предмет: Математика, автор: 7929100110

Решите систему уравнений способом сложения

5 лет назад

Предмет: Українська мова, автор: angelinasafonova1503

ПОМОГИТЕ!!!!!!! СРОЧНО!!!!!!ЗАВДАННЯ 1) Пригадайте (усно) ознаки публіцистичного стилю (мету, сферу використання, основні ознаки, жанри, актуальні теми, мовні особливості). 2)Прочитайте подану нижче статтю, складіть і запишіть до неї складний план.

Це був звичайнісінький тролейбус, а в ньому їхали звичайнісінькі пасажири, кожен зі своїми проблемами і клопотами. Неподалік від дверей стояв хлопчик, імовірно, шестикласник, зі значком, на якому був зображений Брюс Лі; хлопчик думав про щось своє й ні на що не звертав уваги.

На одній зупинці до тролейбуса увійшла жінка, інтелігентна на вигляд, гарно одягнена. Проходячи до середини салону, вона не змогла розминутися з хлопчиком і одразу голосно й різко заговорила, відразу розвіявши свій імідж інтелігентної жінки.

– Ти чого стовбичиш тут? Не бачиш, що люди заходять? Ти що, не можеш відійти убік?

Пасажири почали озиратися. Опинившись у центрі уваги, хлопчик знітився і похнюпився. Та, напевно, жінці сподобалася роль публічного ментора, і вона повела далі:

– Ви тільки погляньте – він собі мовчить. Йому й на думку не спаде, що потрібно попросити вибачення.

Хлопчик знітився ще більше. А в тролейбусі розгорілася дискусія про невиховану сучасну молодь, про невдячність і безкультурність дітей, задля яких суспільство затрачає стільки зусиль і коштів…

– Чому ти очі відводиш? Щось не віриться, що тобі може бути соромно, – знову взялася за школяра жінка. – Дивись-но, він собі ще й якогось фашиста на куртку начепив, – продовжувала вона свою педагогічну «атаку», цього разу спрямувавши її на значок із зображенням Брюса Лі. – Ти знаєш, хто там намальований і що там написано?

Жінкою явно заволодів виховний азарт. Вона сповістила на весь тролейбус, що десять років пропрацювала у школі, що набачилась ще не такого і на всі сто відсотків впевнена, що цей хлопчисько є нестерпним учнем і домашнім тираном, що він, звісно ж, у поганій компанії та й взагалі за ним колонія плаче…

Педагогічна «екзекуція» тривала доволі довго. Урешті-решт на одній із зупинок об’єкт виховання не витримав і вибіг із тролейбуса. Хлопчина був розгублений, знічений, у його очах стояли сльози. Він нікуди не пішов, а залишився чекати наступного тролейбуса. Йому треба було ще їхати далі…

На жаль, люди, яким доводиться користуватися громадським транспортом, нерідко виходять із нього з поганим настроєм, брудним взуттям і відірваними ґудзиками. Але ніщо так не пригнічує мене, як подібні до описаного випадки «тролейбусної педагогіки», причому об’єктами її часто стають не тільки діти.

Пригадую такий випадок. В автобусі біля вікна, ближче до переднього входу, сиділа молода жінка в шубі, замріяно дивлячись у вікно. Людей дедалі більшало, було серед них і чимало літніх. Бабуся, яка стала біля жінки, почала голосно розмірковувати про те, яка невихована нині пішла молодь, що навіть місцем не поступиться; яку дорогу шубу має дівчина, а де ж її совість… Докори посипалися, як град, поборницю ввічливої поведінки підтримали й інші пасажири, а молода жінка все дужче блідла.

Коли автобус під’їжджав до наступної зупинки, жінка поволі підвелася і мовчки почала протискуватися до виходу. Всі враз змовкли: стало зрозуміло, що вона вагітна і до пологів залишилося небагато часу. Вийшовши з автобуса, жінка залишилася на зупинці – чекати наступного. І вигляд у неї був дуже пригнічений.

Ніхто у неї не попросив вибачення, але всі почувалися ніяково. Усі, крім войовничої бабусі, яка, вочевидь, і знати не хотіла, що і в інших людей, навіть молодих, теж бувають проблеми…

А могло ж бути й по-іншому. «Дівчино, чи не могли б ви поступитися мені місцем – мені дуже важко стояти». Жінка відповіла б: «Вибачте, я вагітна», – і хтось із пасажирів неодмінно запропонував би бабусі місце. І не було б конфлікту, не було б поганого настрою – якби бабуся виявила лиш трохи тактовності й терпіння.

5 лет назад

Предмет: Литература, автор: амина418

от чьего лица ведется повествование в произведении Тургенева Записки охотника ????

8 лет назад

Предмет: Химия, автор: Milanholia6

А3 Металл, обладающий самой высокой пластичностью, - это: 1) золото 2) медь 3) серебро 4) алюминий

8 лет назад