Предмет: Английский язык, автор: dako13

Exercise 1.

Fill the gaps with one of the word below.

communicate, audience, superstitious, considered, props, perform, jewelry

Theater Superstitions

Many superstitions may seem silly to us today, but they continue to influence our behaviour and many people would argue that there are in fact some very good reasons for avoiding black cats and walking around ladders. Certain groups of people, like actors, tend to be very _______ (1) indeed. Here are few of the main ones:

Break a Leg: Actors never say “good luck” before a theater performance. In English-speaking countries, the phrase “break a leg” is a popular alternative, but really, any wishes for bad luck are acceptable. The “break a leg” phrase is believed to come from the idea that a performer must go on stage and hopefully _______ (2) well by “breaking through” the side curtains, known as “legs.”

Fake Props: Real _______ (3) and real money are typically not used on stage. Similarly, the Bible shouldn’t be brought onstage. If the Bible needs to be in the play, it’s typically a prop book with the Bible as a cover only.

No Whistling: It’s bad luck for actors to whistle on or off stage. This dates back to original stage crews who used coded whistles to _______ (4) scene changes. If actors whistled, it could cause major confusion. Even though the practice is no longer used, it’s still ______ (5) bad luck to engage in whistling in theaters.

Full House: It’s bad luck to finish a play without an _______ (6). Therefore, most rehearsals skip the final line of the play, or invite a few family, friends, and reviewers to see the dress rehearsals.

Peacock feathers: Many consider peacock feathers to be bad luck in general. That includes peacock feathers on stage. They shouldn’t be part of costumes, _______ (7), or sets. Actors have told stories of peacock feathers causing sets to collapse.

Ответы

Автор ответа: viksi12
111
1 superstitious
2 perform
3 jewelry
4 communicate
5considered
6 audience
7 props
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: vasilkokovalchuk
Поможіть написати переказ за допомогою цього тексту)Наш будиночок майже біля самого моря. У кімнаті повно сонця і солонуватого повітря. Коли море спокійне, ми чуємо, як у воду пірнають чайки. А коли воно розіграється, то спінені хвилі набігають аж на наш поріг.

Двадцять днів тому, коли ми влаштувалися в цій невеликій дерев’яній хатці, то дуже здивувалися, що над дверима ластівки звили собі гніздечко. Середнього зросту чоловікові до нього можна було й рукою дотягнутись.

Не знаю чому, але це гніздо не було побудоване за всіма правилами ластів’ячої архітектури. Пташки не примурували гніздечко наглухо до стелі, як це робить більшість їх родичів, а залишили свою хату без даху. Тому четверо ластів’ят весь час висували пухнасті голівки з гнізда. Здавалося, що вони тягнуться до безмежного моря.

Ми не раз спостерігали, як працьовиті батьки годували своїх ненажерливих дітей. Ще й не було видно матері, а великі жовті ротики розкривалися їй назустріч. Ластівки давали їсти малятам по черзі: спочатку крайньому, політають, політають і другому принесуть чогось смачного, і так кожному. Жодного разу одне й те ж пташеня не одержало підряд дві порції.

На наших очах ластів’ята вбралися в пір’я, виросли. Частенько вони висувалися з гнізда. Коло дзьобиків меншали заїди, а на шийках знизу відростало темно-буре пір’ячко. Такі вони були забавні, що сусідська Таня щодня щебетала:

– Ластів’ята, ластів’ята, покажіть нам оченята.

З усіх будинків збігалися до нас діти, щоб помилуватися чорноокими пташенятами.

Якось на березі моря я збирав різноколірні камінці для акваріума, як підбігла радісна Таня і крикнула:

– Ластів’ята фіззарядку роблять!

– Невже? – не повірив я дівчинці.

– Ходи подивишся.

Ми обережно підкралися до будиночка і, затамувавши подих, почали стежити, як пташеня, вчепившись лапками за краєчок гнізда, залопотіло крильми. Та так швидко, що ледь не зірвалося.

Я дивився на ті вправи малят, і на серці ставало неспокійно, бо знав, що скоро, дуже скоро вони покинуть рідне гніздо. А ми звикли до них, як до рідних.

Одного дня, після обіду, ластів’ята вилетіли з гнізда і почали кружляти в лазуровому небі. Батьки кидалися то до одної дитини, то до другої, ніби хотіли підтримати їх, підставити свої дужі крила, коли малі втомляться. А ластів’ята, відчувши волю і силу, то падали над морем, то невміло ще злітали догори, аж поки не зникли з очей…

Вже зайшло сонце, коли з’явилися ластівки-батьки. Вони кликали ластів’ят, близько підлітали до гнізда, шугали понад землею і морем. Але діти до гнізда не повернулися. Не повернулися і батьки…

Аж наступної весни, коли сонячними іскрами заграє море, в гнізді знову буятиме життя. Може, прилетять ті, що будували кубельце, а може, котресь із ластів’ят.