СРОЧНО!!!!! Написати твір на тему " Твір, який мені найбільше сподобався" твір(Тисяча і одна ніч)
Ответы
Ответ:
Важко сказати, що більше приваблює в казках «Тисячі і однієї ночі» – цікавість сюжету, химерне сплетіння фантастичного і реального, яскраві картини міського життя середньовічного арабського Сходу, захоплюючі описи дивовижних країн або жвавість і глибина переживань героїв казок, психологічна виправданість ситуацій, ясна, але своєрідна мораль. Прекрасна мова багатьох повістей – жива, образна, соковита, позбута натяків і недомовок. Мова героїв кращих казок «Ночей» яскраво індивідуальна, у кожної з них свій стиль і лексика, характерні для того соціального середовища, з якої вони вийшли.
Що ж таке «Книга тисячі і однієї ночі», як і коли вона створювалася, де народилися казки Шахразади?
«Тисяча і одна ніч” не є твором окремого автора або укладача, – колективним творцем “Казок Шахразади” є весь арабський народ. У тому вигляді, в якому ми її тепер знаємо, «Тисяча і одна ніч» – зібрання казок арабською мовою, об’єднаних обрамляючою розповіддю про жорстокого царя Шахріяре, який щовечора брав собі нову дружину і на ранок вбивав її. Історія виникнення «Тисячі і однієї ночі» до сьогодні не з’ясована; витоки її загублені у прірві століть.
Перші письмові відомості про арабську добірку казок, що обрамлені повістю про Шахріяре і Шахразаду та мав називу «Тисяча ночей» або «Тисяча одна ніч», ми знаходимо в творах багдадських письменників X століття – історика аль-Масуді та бібліографа АІ-Надіма, які говорять про неї, як про давно і добре відомі твори. Вже в ті часи відомості про походження цієї книги були досить невиразними, її вважали перекладом перської добірки казок «Хезар-Ефсане» ( «Тисяча повістей»), нібито складених для Хумана, дочки іранського царя Ардешіра (IV століття до н. Е). Зміст і характер арабського збірника, про який згадують Масуді і анНадім, нам невідомі, так як він не зберігся до наших часів.
Свідоцтво згаданих письменників про існування в їхні часи арабської книги казок «Тисячі і однієї ночі» підтверджується наявністю уривка з цієї книги, що відноситься до IX століття. Надалі літературна еволюція збірника тривала аж до XIV-XV століття. У зручну рамку добірки вкладалися все нові і нові казки різних жанрів і різного соціального походження.
Про процес створення таких казкових зведень ми можемо судити за повідомленнями того ж анНадіма, який розповідає, що його сучасник, якийсь Абд-Аллах аль-Джахшіярі – особистість, до речі сказати, цілком реальна – задумав скласти книгу з тисячі казок «арабів, персів, греків та інших народів », по одній на одну ніч, об’ємом кожна листів в п’ятдесят, але він помер, встигнувши набрати лише чотириста вісімдесят повістей. Матеріал він брав головним чином від професіоналів-казкарів, яких скликав з усіх кінців халіфату, а також з письмових джерел.
Збірник аль-Джахшіярі до нас не дійшов, не збереглися також і інші казкові склепіння, що називалися «Тисяча і одна ніч», про які скупо згадують середньовічні арабські письменники. За складом ці збори казок, мабуть, відрізнялися один від одного, загальним у них було лише назву та сказкарамка.
В ході створення таких збірок можна намітити кілька послідовних етапів.
Першими постачальниками матеріалу для них були професійні народні оповідачі, розповіді яких спочатку записувалися під диктовку з майже стенографічний точністю, без будь-якої літературної обробки. Велика кількість таких розповідей на арабській мові, записаних єврейськими буквами, зберігається в Державній Публічній бібліотеці імені Салтикова-Щедріна в Ленінграді; найдавніші списки відносяться до XI-XII століть. Надалі ці записи надходили до книготорговцям, які піддавали текст казки деякій літературній обробці. Кожна казка розглядалася на цій стадії не як складова частина збірки, а в якості абсолютно самостійного твору; тому в дійшли до нас первісних варіантах казок, включених згодом в «Книгу тисячі і однієї ночі», поділ на ночі ще відсутня. Розбивка тексту казок відбувалася на останньому етапі їх обробки, коли вони потрапляли в руки компілятора, що складав черговий збірник «Тисячі і однієї ночі». При відсутності матеріалу на потрібну кількість «ночей» укладач поповнював його з письмових джерел, запозичуючи звідти не тільки дрібні оповідання та анекдоти, а й довгі лицарські романи.
.