Робота над помилкою ↓
Та, як і будь-яка людина.
Він чіплявся за можливість лишатися у своїх друзів якомога довше, щоб не виходити, невідомий і ворожий до нього світ щоб не стикатися з жорстокою дійсністю і небезпекою.
Кожного дня, потрібно було переборювати себе: свої страхи, своє
минуле,власне уміння керувати собою це її навички
яка дозволяє долати страх.
а війна.
не героїчна прогулянка.
а звичайна важка.
повсякденна праця.
якби не його віра.
військова підготовка.
не його розуміння системи.
якби ти злагоджена робота всіх організованих ним людей.
і якби не усвідомлення обов'язку перед країною.
людьми.
з собою.
ніколи б не впоратися йому зі своїми страхами й сумнівами.
ніколи б не подолати йому в язку.
задушливого нахабного болота.
що залізло до його душі.
там.
у підвалі.
серед таких, як він.
поневолених.
і переламаний.
іноді, щоб заспокоїтися, він годинами молився.
і годинами дякував богові за життя.
та просив допомогти на шляху.
який він обрав.
шлях воїна.
шлях месника.
а коли заплющував очі.
бачив море.
гарну молоду жінку.
й маленьку біляву дівчинку.
яка дивилася на нього синіми.
як кримське небо очима.
руслан був вдячний усім
хто допомагав йому.
але найбільше дякував подумки тітці клері своїй старенькій сусідці.
її виповнилося вісімдесят минулого року.
і руслан бачив.
як діти привозили до її хати величезні букети троянд і тюльпанів.
і не міг здогадатися, що вона.
старенька вчителька української мови й літератури погодитися допомагати в такій небезпечній справі.
захищати власну країну.
віру, мову й свободу.
у разі арешту їй не вижити за жодних обставин, і вона це знала напевно.
але чимала вона вибір.
вона ж учителька.
і прийшов її час показати приклад такого життя.
Ответы
Ответ:
В тексті є деякі помилки у використанні розділових знаків. Ось правильний варіант:
Та, як і будь-яка людина,
Він чіплявся за можливість лишатися у своїх друзів якомога довше, щоб не виходити, невідомий і ворожий до нього світ, щоб не стикатися з жорстокою дійсністю і небезпекою.
Кожного дня, потрібно було переборювати себе: свої страхи, своє минуле, власне уміння керувати собою – це її навички, яка дозволяє долати страх.
А війна – не героїчна прогулянка, а звичайна важка повсякденна праця. Якби не його віра, військова підготовка, і якби не злагоджена робота всіх організованих ним людей, і якби не усвідомлення обов'язку перед країною, перед людьми, і перед собою, ніколи б він не впорався зі своїми страхами й сумнівами, ніколи б не подолав в язку задушливого нахабного болота, що залізло до його душі, там, у підвалі, серед таких, як він – поневолених і переламаних. Іноді, щоб заспокоїтися, він годинами молився і годинами дякував богові за життя та просив допомогти на шляху, який він обрав – шлях воїна, шлях месника. А коли заплющував очі, бачив море, гарну молоду жінку й маленьку біляву дівчинку, яка дивилася на нього синіми, як кримське небо очима.
Руслан був вдячний усім, хто допомагав йому, але найбільше дякував подумки тітці Клері, своїй старенькій сусідці. Їй виповнилося вісімдесят минулого року, і Руслан бачив, як діти привозили до її хати величезні букети троянд і тюльпанів, і не міг здогадатися, що вона, старенька вчителька української мови й літератури, погодилася допомагати в такій небезпечній справі – захищати власну країну, віру, мову й свободу. У разі арешту їй не вижити за жодних обставин, і вона це знала напевно. Але чимала вона вибрала вибір, вона ж учителька, і прийшов її час показати приклад такого життя.