У Чому проявляється моє прагнення до святості
Ответы
Прагнення до святості може проявлятися у кожній людині по-різному, оскільки це залежить від її особистих переконань, віри, цінностей і життєвого досвіду. Однак, загалом, прагнення до святості може виявлятися у таких аспектах:
1. Духовність: Прагнення розвивати свою духовну сферу і підтримувати зв'язок зі своїм внутрішнім ядром. Це може включати молитву, медитацію, духовне читання, відвідування релігійних церков або храмів, та інші практики, що допомагають зберігати духовну гармонію.
2. Моральність: Проявляється у прагненні жити за високими моральними принципами та намагатися діяти праведно в усіх аспектах життя. Це може включати дотримання етичних норм, повагу до інших людей, допомогу благодійним організаціям, волонтерство та інші дії, спрямовані на покращення світу навколо себе.
3. Самовдосконалення: Прагнення до особистого росту, розвитку своїх потенціалів і удосконалення як людини. Це може включати навчання, участь у тренінгах і воркшопах, практикування саморефлексії та самопізнання.
4. Служіння іншим: Проявляється у бажанні допомагати іншим людям та приносити щастя і добро до світу. Це може включати волонтерську роботу, роботу в громадських організаціях або допомогу потребуючим.
5. Відданість: Прагнення бути вірним своїм переконанням, цілям і цінностям. Це може включати відданість своїй релігії або духовній практиці, а також роботу над довершенням себе і досягненням самих себе.
Оскільки прагнення до святості є особистим досвідом, для кожної людини воно може мати свої унікальні вияви та підходи. Ідея святості визначається кожною людиною індивідуально, і сама дорога до святості є особистим шляхом самовдосконалення і духовного розвитку.
можно лучший ответ, пожалуйста
Ответ:
Сьогодні переживаємо певну кризу святості. Святий вважається свого роду дивиною, чимось неприродним чи навіть протиприродним. Homo sanctus стає антиподом та протилежністю homo sapіens та всіх інших відомих ідентичностей людини. Часто чуємо: “Ти поводишся так, наче хочеш стати святим?” або “Теж мені святий знайшовся”. А святість ототожнюється з таким собі святенництвом, уявляється як безоглядна покірність всьому і всім із цілковитою відсутністю власної думки та ініціативи, з відчуженням від людей та справ цього світу, асоціюється з повним провалом та неуспішністю, зводиться до значення “релігійність” чи “праведність”.
Як зауважує богослов Георгій Манцарідіс, у сучасній термінології життя моральне протиставляється життю природному. Обидва стани трактуються, як рівні і навіть протилежні. Природна людина представлена як “пристосована” до своїх прагнень і слабкостей, потягів та інстинктів, а її життя описується, як “природне”. Такий підхід суперечить вченню Церкви, на думку якої праведне (моральне) життя і є природним життям людини, а людина моральна є власне натуральною, природною, справжньою.
Однак святість – це значно більше, ніж просто моральне життя: це цілком природне бажання людини відкрити образ і подобу Божу в своєму серці. Тому той, хто думає про святість, думає про те, як стати самим собою, правдивою людиною. А отже, як говорить Блаженніший Любомир, “бути святим – не означає бути диваком, це значить бути нормальною особою”. Тобто правдива homo sapіens – це і є homo sanctus – цілісна, гармонійна особистість.