Предмет: Беларуская мова, автор: Аноним

Напісаць сачыненне аб важнасці захавання прыроды.

Ответы

Автор ответа: dffd1111ddd
1

У сучасным свеце захаванне навакольнай нас прыроды і экалагічная прытомнасць гуляюць усё важнейшую ролю. Мы сутыкаемся з мноствам праблем, звязаных з забруджваннем паветра, водных і наземных рэсурсаў, выміраннем відаў жывёл і разбурэннем экасістэм. Таму я лічу, што прырода і экалогія павінны стаць нашымі першачарговымі задачамі і клопатамі.

Адной з асноўных прычын, па якой захаванне прыроды з'яўляецца неабходным, з'яўляецца нашае ўласнае дабрабыт і здароўе. Атачальная нас прырода дае нам чыстае паветра, пітную ваду і ежу. Забруджванне навакольнага асяроддзя можа прывесці да пагаршэння якасці паветра, вады, глебы, што, у сваю чаргу, можа ўплываць на нашае здароўе і здольнасць весці паўнавартаснае жыццё.

Захаванне прыроды патрабуе калектыўнага ўдзелу і актыўных дзеянняў кожнага чалавека. Мы можам унесці свой уклад, пачынаючы з малых штодзённых дзеянняў, такіх як паасобны збор смецця, эканомія энергіі і вады, выкарыстанне экалагічна чыстых транспартных сродкаў і прадуктаў. Акрамя таго, трэба звярнуць увагу на ўсвядомленае спажыванне, каб зменшыць колькасць адходаў і адмоўнага ўплыву на навакольнае асяроддзе.

Важна таксама звярнуць увагу на адукацыю і асвету ў галіне экалогіі. Веды і разуменне аб прыродзе могуць дапамагчы людзям прыняць больш адказныя рашэнні, усведамляючы наступствы сваіх дзеянняў на навакольнае асяроддзе.

Такім чынам, захаванне прыроды робіцца пытаннем выжывання і дабрабыту нашага планеты і чалавецтва ў цэлым. Мы павінны прыняць нашыя абавязкі, каб захаваць прыроду для нас саміх і будучых пакаленняў. Кожны крок у гэтым напрамку будзе мець вялікае значэнне і ўнесці свой уклад у нашу больш устойлівую і здаровую планету.

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: tdanilova748
ДУЖЕ ТЕРМІНОВО, ПЕРЕКАЗ ЦЬОГО ТЕКСТУ!!

ІКОНА
Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку. Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть. Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати якийсь сувенір з рідної України — їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити. Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл. — Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? — верес-кнув він.— Дивись. Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «.під впливом інженери. згідно з якими архітектурний стиль.» — Хтось узяв рівненьку дощечку,— пояснював Ханенко,— наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано,— хмикнув,— але на продаж не йде. Тобто,— поправився,— на сувенір не згодиться. Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього: — Ікону давно продав? Антон вперся поглядом у темні очі Романа. — Давно. З рік тому, у місті. — Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси,— мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати. — Розказуй хоч усьому кутку, хоч на все село кричи,— насмішкувато крикнув йому в спину Антон.— Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли. Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах. — Діти. мої. мабуть, до ранку не доживу.— з натугою вилітали з побілілих уст слова.— Довго я. ходила. по цій землі. Живіть і ви. довго. Ікону бережіть. І вона. вас. оберігатиме. (362 сл.)(За С. Соловйовим)​