Предмет: Беларуская мова, автор: yana37494

Кажуць, мова мая аджывае
Век свой ціхі: ёй знікнуць пара.
Для мяне ж яна вечна жывая,
Як раса, як сляза, як зара.

Гэта ластавак шчабятанне,
Звон світальны палескіх крыніц,
Сінь чабору і барвы зарніц,
І буслінае клекатанне.
Калі ж хто загадае: «Не трэба!» -
Адрачэцца ад мовы народ, -
Папрашу я і сонца, і неба:
Мне не трэба ні славы, ні хлеба,
Асудзіце на безліч нягод.


НУЖНАЯ КАЖДАЯ ЧАСТИНА МОВЫ

Ответы

Автор ответа: mlavrina
0

Ответ:

В данном стихотворении автор говорит о важности и непередаваемой красоте родного языка. Он сравнивает его с природными явлениями, такими как роса, слезы, заря, и утверждает, что язык жив и вечен, как они. Автор описывает звуки и звон природы, считая, что они вдохновляют и оживляют мову (язык). Он называет ее "вечной и живой", как и природные элементы. Стихотворение также выражает отношение автора к родному языку и его готовность отстаивать и сохранять его, несмотря на препятствия и критику.

Последние строки стихотворения указывают на то, что язык является неотъемлемой частью национальной идентичности, и тех, кто пытается убрать или оскорбить свой собственный язык, автор готов презирать. Он утверждает, что язык важнее для него, чем слава или хлеб, и что он готов пойти на любые жертвы ради его сохранения.

Объяснение:

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: mkey412
Перепишіть речення. Окресліть схеми речень. Укажіть види складносурядних речень за сполучниками (смислові зв'язки).

1. Без гучних прожив вiй декларацій, а в душі поезія цвіла (М. Рильський). 2. Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ (М. Стельмах).
3. Настане час - і піде все в архів (Л. Костенко).
4. На жаль, більшої частини колекції Потоцького не повернути, але нам лишилося ім' я цього благородного чоловіка (М. Слабошпицький).
5. Студенти київських вишів до дня святого Миколая організували казкове свято для вихованців дитячих будинків, а донори здали кров для поранених бійців української армії.
6. у XIX столітті економічна незалежність заможних українок була справою звичайною і не викликала нарікань чи осуду чоловіків і суспільства, а тому й меценатську діяльність жінок вважали звичним явищем (З Інтернету)​