Предмет: Українська мова, автор: 2011Zoma

ДУЖЕ ТРЕБА !!!
9.Зробіть морфологічний розбір прикметників із поданого речення.
Уздовж широкої дороги простягнулися липові алеї.

10. Напишіть невеликий (6-7 речень) твір-опис «Зимова казка», використавши в ньому прикметники вищого і найвищого ступенів порівняння,

Ответы

Автор ответа: aseewa777
0

9.Зробіть морфологічний розбір прикметників із поданого речення.

Уздовж широкої дороги простягнулися липові алеї.

Уздовж - прийменник

широкої - прикметник, жіночий рід, родовий відмінок однини

дороги - іменник, жіночий рід, родовий відмінок однини

простягнулися - дієслово, минулий час, однини, 3 особа

липові - прикметник, множина, називний відмінок

алеї - іменник, жіночий рід, називний відмінок множини

Твір-опис "Зимова казка":

Поїхавши на далеку гору, я побачив неймовірне. Вершини покривалися снігом, який був біліший за будь-які кришталеві перлини. Сніжинки тихенько падали, створюючи враження, що час зупинився, і все вкрилось магічною тишею.

Вітерець, який задував з гірських хребтів, ніжно обіймав обличчя своїм прохолодним диханням. Природа перетворилася на величний зимовий палац, де все було спокійним і чистим.

Запаморочливий вид сповивав мене і розтоплював моє серце. Зимова казка розгорталася переді мною, запрошуючи на незабутню подорож. Біліше, холодніше, ніж усе інше, цей світ нагадував мені про дива, які може створити сама природа.

Зимова казка закружляла перед очима, змушуючи мене відчувати себе маленьким дитинкою, готовим вірити у чудеса. Серед цієї зимової краси я відчував неймовірну радість і мир у своєму серці, бо знаходився у самому серці природи, де все було на своїх місцях і де кожна мить була магічною.

Цей твір-опис розповідає про захоплюючий краєвид зимової гори, використовуючи прикметники вищого ("біліший") і найвищого ("найвищий") ступенів порівняння. Вони допомагають передати особливу красу та магію зимового пейзажу, надають опису поетичність і емоційність.

Пояснення:

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: IsTaGrAmChIk
Написати план до твору Найбільша святість!

ТЕКСТ

Немає в людини нічого милішого над Батьківщину, над свою рідну землю! Де хто народився, де провів безтурботні ди­тячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею своєю на ціле життя. А хто змушений буває відірватися від Батьків­щини, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов’язані любити всією душею й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля – це те найкраще и наймиліше, що тільки має окрема п людина чи окремий народ. Щастя народу, його добре життя й розвиток – тільки на рідній землі. Вона ніколи не забуваєть­ся, а туга за нею все збільшується, коли нас доля заносить да­леко й надовго від неї. Рідна земля – це матінка рідна, що вміє потішити й приголубити нас.

От чому ми свою Україну звемо ненькою й любимо понад усе!

Ніколи не забуваймо свого рідного, українського. Де б ми не перебували – чи то вдома, чи на чужині, – мусимо скрізь свято зберігати все рідне, зобов’язані не цуратися нічого свого.

Найперше виховання – то в сім’ї. Ось тільки так, належно виховуючи дитину в родині й навчаючи її від малечку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати українську дитину, щоб вона стала правдивим сином чи донькою україн­ського народу, щоб вона стала повновартісною людиною. А вже до того, що дитина одержить у родині, додадуть свого і школа, і церква. Але найперше виховання завжди буде те, чого навчиться дитина в сім’ї своїй. Що одержить удома, те й понесе із собою на все життя.

Пам’ятаймо, що кожен, хто пристає до чужого, своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.

Кожна українська родина має бути сповнена великої відпо­відальності за виховання своїх дітей. Має віддати всі свої сили на те, щоб зробити нашу молодь українцями!

Національна прикраса оселі має велике й основне значення у вихованні всієї родини, а особливо дітей, молоді взагалі. Це обов’язок усіх батьків, а найперше – кожної матері. Мусимо завжди дбати, щоб дім наш оздобою виглядав по-українському. Українські вишивки нехай прикрашають усе, як було в нас у рідному краї: наш одяг, постіль, подушки, столову білизну тощо. Вони овівають душу родини теплом і спокоєм. А спо­кій – то правдиве щастя. Розумна й свідома мати, яка пиль­нує за всім цим, скоро бачить наслідки такого національного утримання дому – родина її міцна, а діти свідомі свого. А це – найбільше щастя для кожного батька чи матері.

Обов’язок кожної матері – по-українськи проводити в своєму домі свята – Різдво, Великдень та інші. І нічого не забути зі свого національного, щоб свято справді заговорило по рідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.
Предмет: Английский язык, автор: Аноним