Предмет: Геометрия, автор: saenkoaa30

Площа правильного трикут-
ника дорівнює 12/3 см². Зна-
йдіть площу круга, вписаного
в трикутник, і площу квадра-
та, описаного навколо цьоГО
круга.

Ответы

Автор ответа: pupils86
0

Объяснение:

Площа правильного трикутника дорівнює 12/3 = 4 см².

Для знаходження площі круга, вписаного в трикутник, нам потрібно знати радіус цього круга.

У правильному трикутнику, радіус вписаного круга (r) можна знайти за формулою:

r = (a/2) * (√3 / 3),

де а - довжина сторони трикутника.

Оскільки ми знаємо, що площа трикутника дорівнює 4 см², ми можемо обчислити довжину сторони трикутника (a) за формулою:

a = √(4 * 4 * 3 / √3)

a = 4√3 см.

Тепер, знаючи довжину сторони трикутника, ми можемо обчислити радіус вписаного круга:

r = (4√3 / 2) * (√3 / 3)

r = 2√3 см.

Площа круга може бути обчислена за формулою:

S = πr²,

де S - площа круга, r - радіус круга.

Отже, площа круга, вписаного в трикутник, становить:

S = π(2√3)²

S = 4π√3 см².

Тепер перейдемо до знаходження площі квадрата, описаного навколо цього круга. Радіус описаного круга дорівнює стороні квадрата. Тому, сторона квадрата буде:

a = 2r

a = 2 * 2√3

a = 4√3 см.

Площа квадрата може бути обчислена за формулою:

S = a²,

де S - площа квадрата, a - довжина сторони квадрата.

Отже, площа квадрата, описаного навколо цього круга, становить:

S = (4√3)²

S = 16 * 3

S = 48 см².

Таким чином, площа круга, вписаного в трикутник, становить 4π√3 см², а площа квадрата, описаного навколо цього круга, становить 48 см².

Похожие вопросы
Предмет: Окружающий мир, автор: enbaktova
Предмет: Українська мова, автор: AcTRICa
Письмовий переказ тексту «Квіти для жебрака» (Текст буде нижче)
П.С: Якщо візьмете переказ з інтернету, видалю вашу відповідь(︶^︶)

КВІТИ ДЛЯ ЖЕБРАКА

Після Великодня раптово потепліло, і до Львова прийшла весна. Сонце так
щедро огрівало землю, що прохолодний вітер, який час від часу зривався з
полтв'янського пониззя, вже був безсилий остудити її. На південному схилі
Високого Замку гривастилися зелені пагінці трави, на кущах вистрілювали
клейкуваті гостродзьобі бруньки й невгамовно вицвірінькували горобці, а на
вершках дерев гніздилося вороняччя. Переповнена напливами річок Полтва
вишла з берегів і, розлившись озером, текла собі далі, омиваючи місто з трьох
сторін: полудня, заходу й півночі.
Коли з-за Лисої гори вигулькнуло сонце, Юрко Рогатинець, що мешкав на
Галицькому передмісті, поквапно подався на Руську вулицю.
До того часу вулиця вже була заповнена перехожими. Всі були веселі,
усміхнені, в очах кожного віддзеркалювалося весняне сонце. Юрко не помітив
жодного похмурого обличчя, не почув ні одного недоброго слова. Навіть
безногий Гілько, який щодень зранку до вечора понуро сидів на своєму
дерев'яному, з чотирма коліщатками візочку при вході на церковне подвір'я і
монотонно випрошував милостиню, нині дзвінко підкрикував, сипав жартами і
підморгував жінкам і дівчатам. І до його солом'яного, від давності почорнілого
бриля щедро летіли, ніжно піддзвонюючи, дрібні монети. Дехто дарував каліці
окрайці паски, крашанки, шмати ковбаси та м'яса — усього, що залишилося від
Великоднього столу. А якась русява, з небесними очима дівчина простягнула
жебракові пучок таких синіх, як її очі, пролісків. Це було так зворушливо, що всі,
хто йшов поблизу, з дива оніміли. Через хвилину біля Гілька вже тлумилося
стільки людей, що годі було до нього доступитися. А молоді парубки, що не
могли зрушити з місця, ревниво дивилися услід прудконогій дівчині,.що, наче
фея, причарувала їх своєю грацією і вродою.
А Гілько, притуливши до обличчя квіти, сидів тихо й принишкло. З його
вицвілих очей кривулькуватими струмочками стікали, гублячись у густій бороді,
сльози. І він їх не витирав, сидів незворушно, випромінюючи обличчям свою
внутрішню упокорену втіху. Даруючи квіти Гількові, дівчина, мабуть, і не
замислювалася, що зігріє серце немічного каліки, який вже давно втратив інтерес до життя і чекав смерті, як Божого змилування. І раптом диво — на якийсь момент він відчув себе людиною, можливо, й забув, що безногий каліка, що у нього ні роду, ні племені, що він немічний жебрак...
Коли натовп розійшовся, Юрко побачив, що над Гільковим капелюхом виріс
горб мідяків, але той на них не зважав. Сидів далі, мов скам'янілий, з незгасною
усмішкою на устах, тулячи до обличчя пучок квітів.
Предмет: Українська мова, автор: revdana294