твір-мініатюра у вигляді листа настанови нащадкам від імені чайки Лівінґстона
Ответы
Моє шанування тобі, Джонатане Лівінгстон, величний Мартине, небесних просторів сину!
Мене звати Оксана. Я – п’ятнадцятирічна дівчина, дев’ятикласниця-випускниця, яка робить перші невпевнені кроки у самостійне життя. Я дуже щаслива, що доля звела мене з Тобою, що Ти так неждано, легко, непомітно і, найголовніше, вчасно з’явився в моєму житті.(Слайд 2). Тоді, коли мені, дівчинці-підлітку, здалось, що весь світ змовився проти мене, коли похитнулась віра у власні сили, у можливість досягнути чогось у житті,коли переді мною постало нелегке питання професійного вибору, наша вчителька зарубіжної літератури принесла книжечку, рекомендуючи обговорити її на уроці позакласного читання. Книжечку непоказну, тоненьку, в блакитній палітурці, із зображенням мартина, що ширяє в небесних хвилях. Коли учитель мотивувала доцільність прочитання й обговорення книжки, що знайшла прихильників у багатьох країнах світу,моя рука спокійно й невимушено протягнулась до неї…І вже через хвилину-другу до мене донісся голос чайок, потім уявилось широченне синє море, безмежна небесна голубінь, в якій сліпучо-білим сяйвом ширяв мартин, один-однісінький, гордий і величний… Так у моєму житті з’явилась книга Річарда Баха, а Ти, Любий Мартине Джонатане, замешкав у моєму серці…
Щоразу, прогулюючись набережною Тернопільського ставу, вслухаюсь у голоси чайок (а вони то кричать, то нервують, то голосять), задивляюсь у небесну височінь в надії зустріти якщо не Тебе, то Твоїх учнів. Недільного ранку на огорожі, що понад ставом, я побачила мартина: прекрасного, вільного, гордого й безстрашного. Мені здалось, що він відпочивав, втомлений виснажливими польотами. Не зважав ні на крик чайок, ні на людей, що проходили мимо, бо відчував, напевно, що їм не до нього…Зараз моє серце підказує: це був Ти, красивий Джонатане Лівінгстон, мій добрий Навчителю! (Слайд 3). До сліз боляче , що тоді, піддавшись сумнівам, не змогла подякувати Тобі за добру науку пізнання світу, людей, свого єства, за розуміння необхідності пошуку досконалості й відваги. Тому-то й залишаю адресований Тобі конверт в найтихішому куточку острівця «Чайка», надіючись, що Ти обов’язково ще колись повернешся у наше прекрасне місто й пізнаєш думки, переживання й роздуми 15-річної дівчинки Оксани (Слайд 4).