Духовна траєкторія людини - що це і якою вона має бути?
Ответы
Ответ: Дух та духовність. Не варто думати, що дух це поняття містичне чи теологічне. Дух це неосяжна раціонально трансцендентна сутність, яка проникає крізь простір та час, рухає живим світом і спричинює його розвиток.
Прояв духу не залежить від місця, часу, цивілізаційної чи культурної приналежності. І є лиш одне застереження — це місце чи час мають бути готові до проявів духу. Дух живе, де хоче, і здійснює одухотворення. Однак дух вперто не хоче жити в трупах і в гниллі. Отже там, де труп, де загнивання, духу бути не може.
Щоб дух проявився, йому має сприяти духовність місця та часу, яка з появи в природі людини здебільшого пов’язується з її діяльністю. І навіть незвичайна відсутність духу де-небудь і коли-небудь теж тепер зазвичай спричинена людиною.
Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворних дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов’язково релігійна. Духовність може бути не пов’язана з традиційною моральністю. Духовність — не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень.
Духовність різко протиставлена культурі як зразкам, еталонам та нормам в процесах відтворення, трансляції, збереження та перетворення і цивілізації як системі мотивацій в процесах відтворення, поширення та перетворення.
Тільки та частина культури чи цивілізації, де норми чи мотивації оновлюються та перетворюються, є духовною, і являє собою духовні орієнтири.
Духовний суверенітет є здатністю особи чи країни до позитивних перетворень фундаментального рівня на власних засадах без суттєвих запозичень ззовні. Пригнічення духу пов’язане з духовним рабством, коли підпорядковуються чужим духотворним діям.
Втрата духу чи бездуховність стається тоді, коли духотворні дії взагалі відсутні.
Духовний простір це простір комунікації духовних людей, який забезпечує духотворні дії, зокрема по створенню духовних орієнтирів. Країни, що не мають духовного суверенітету і які надовго втрачають духовний простір, приречені: вони не мають майбутнього як незалежні країни.
Духовні речі це речі, які містять в собі позитивні перетворення фундаментального рівня. Біблія духовна книга не тому, що там говориться про Бога, бо про Бога говорять безліч книг і не всі вони є духовними.
Біблія духовна книга тому, що містить духовні орієнтири та наочно викладає щонайменше три системи позитивних мотивацій та відповідно два їх перетворення — Закон, Второзаконня та Новий Заповіт.
Християнство духовне не тому, що в ньому йдеться про віру в Бога та спасіння душі, а саме завдяки тому, що воно змінювало світ впродовж тривалого часу на фундаментальному рівні. Реформація — ознака животворного духу християнства вже після діянь, описаних в Біблії.
Те ж саме можна сказати про інші світові релігії — іслам чи буддизм. Релігії духовні завдяки глибинним змінам світу та власним оновленням. В цьому сенсі тільки ті релігійні конфесії, що постійно демонструють здатність до оновлення, є духовними.
Духовні люди це люди, які займають в своєму житті духовну позицію та здатні пропонувати та відстоювати духовні орієнтири в різних сферах життя.
Духовні люди це не обов’язково юродиві чи блаженні. Ставлення до духовних людей як до непрактичних диваків чи маргіналів продиктоване зазвичай ситуацією бездуховності.
Духовних людей дуже мало в усі часи, в усіх місцях. Люди, що займають духовну позицію, всупереч усьому, іноді з’являються непередбачувано, причому серед всіх прошарків суспільства.
Поява духовної позиції дуже часто виступає як духонаступництво від однієї духовної людини до іншої. Духовний лідер не обирається демократичним чином, а визнається як авторитет винятково в середовищі духовних людей. Духовність здобувається суспільством взагалі через недемократичні механізми.
Духовна позиція це позиція духотворних дій у протидії спокусам недуховних мотивацій. Суспільна мета духовної позиції може бути визначена словами Серафима Саровського — "спасися сам і навколо тебе спасуться тисячі".