Предмет: Математика, автор: selivonenkodariaa

1. Розв'яжи рівняння. a) 3(x - 1) = 2(1 - x); baplah б) 7x-3 6 5x+1 2​

Приложения:

Ответы

Автор ответа: Bobik23598
1

Ответ:

a)3(x-1)=2(1-x)

3x-3=-2x+2

3x+2x=3+2

5x=5

x=5/5

x=1

б)

(7х-3)/6=(5х+1)/2

7x-3=15x+3

7x-15x=3+3

-8x=6

x=6/(-8)

x=-3/4

x=-0,75

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: fkeclwz
ДАЮ 50 БАЛЛОВ
Висловіть власне ставлення до описаних подій. Доповніть текст своїми міркуваннями.

ІКОНА
Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.
Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.
Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати якийсь сувенір з рідної України — їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити.
Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.
— Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? — верескнув він.— Дивись.
Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «під впливом інженери, згідно з якими архітектурний стиль».
— Хтось узяв рівненьку дощечку,— пояснював Ханенко,— наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано,— хмикнув,— але на продаж не йде. Тобто,— поправився,— на сувенір не згодиться.
Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:
— Ікону давно продав?
Антон вперся поглядом у темні очі Романа.
— Давно. З рік тому, у місті.
— Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси,— мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.
— Розказуй хоч усьому кутку, хоч на все село кричи,— насмішкувато крикнув йому в спину Антон.— Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.
Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.
— Діти мої, мабуть, до ранку не доживу,— з натугою вилітали з побілілих уст слова. — Довго я ходила по цій землі. Живіть і ви довго. Ікону бережіть. І вона вас оберігатиме. (362 сл.)(За С. Соловйовим).