Помогите пж 3,4,5 верю братья
Приложения:
Ответы
Ответ:
x²-2x+y²+4y+5=4
z
-x+4y³+5=4
-x+4y³=4-5
-x+4y³=-1
x-y³=1-4
x-y³=-3
x=-3
Похожие вопросы
Проведіть невелике дослідження легенди Вавилонська вежа: укажіть найхарактерніші мовно-художні особливості (не менше 6) й випишіть по два приклади до кожної з них.
Вавилонська вежа
Це було так давно, що ніхто вже не пам'ятає, коли це було. Розповідають, однак, начебто в ті часи всі люди говорили однією мовою й усі розуміли один одного. І задумали люди залишити пам'ять по собі на віки віків.
– Зберімося всі разом та побудуймо високу вежу! – запропонував один.
Усі зраділи й закричали:
– Ми вежу збудуємо, ми вежу збудуємо, збудуємо вежу до самого неба!
Обрали високу гору – й закипіла робота! Одні місять глину, інші ліплять із неї цеглу, треті цю цеглу в печах обпалюють, четверті возять її на гору. А на горі вже люди стоять, приймають цеглу і складають із неї вежу. Усі працюють, усім весело, усі співають пісень.
Не рік, та й не два будувалася вежа. Самих тільки цеглин на неї пішло тридцять п'ять мільйонів! Та й для себе довелося хати звести, аби було де перепочити після роботи, а коло хат насадити кущів і дерев, щоб було птахам де співати.
Ціле місто виросло навколо гори, що на ній зводили вежу. Місто Вавилон.
А на горі з кожним днем, усе вище й вище, здіймалася виступами красуня-вежа: знизу широка, вгору все вужча й вужча. І кожен виступ цієї вежі фарбували в інший колір: чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх задумали зробити синім – хай буде, як небо, а покрівлю – злотою: хай сяє, мов сонце!
Нарешті вежа була майже готова. Ковалі вже злото кують для покрівлі, малярі вмочають пензлі в цеберка з синьою фарбою. Та раптом, невідомо звідки, з'являється серед людей сам Ягве. Не сподобався йому їхній замір – збудувати вежу до самого неба. Не хотів він, щоб дісталися люди до неба.
"Це тому їм вдалося свою вежу звести, – подумав він, – що в них спільна мова, і всяка людина розуміє іншу. Ось вони й домовились!"
І наслав Ягве на землю велику бурю. Доки буря лютувала, вітер порозносив усі слова, що їх люди звикли говорити одне одному.
Швидко буря вгамувалась, і люди знов узялися до роботи. Вони ще не знали, яке лихо їх спіткало. Покрівники пішли до ковалів сказати, аби ті швидше кували тонкі золоті листи на покрівлю. Та ковалі не розуміють ані слова.
І в усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти один одного.
Маляр гукає:
– Фарба кінчилась!
А в нього виходить:
– Номорпент!
– Нічого не розумію! – кричить йому знизу інший.
А той чує:
– Женеком принепа!
І повсюди у Вавилоні лунають слова, зрозумілі одним, та незрозумілі іншим.
– Віндадори!
– Маракірі!
– Бобеобі!
– Дзин!
Усі полишили роботу, ходять мов у воду опущені й шукають: хто б міг їх зрозуміти?
І почали люди збиратися купками: хто з ким говорить однаково, той із тим і намагається триматися. Так замість одного народу стало багато різних народів.
І розійшлися люди по різних кінцях землі, кожен у свій бік – будувати свої міста. А вежа почала мало-помалу розвалюватися.
Утім, говорять, що й досі в кожнім місті можна знайти уламки цеглин від Вавилонської вежі, тому що багато хто брав їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі був мир, і люди розуміли один одного.
* Переказала Т. Литвинова за XI главою Книги Буття.
