Предмет: Английский язык, автор: kkostia2010

Прочитайте текст і ответьте на вопроси ниже
Akrit Jaswal was born in India in 1993. His parents could

soon see that he was more intelligent than other

children. He could talk when he was only ten months old

and he could read and write at the age of two. When he

was five, he could read better than most adults.

Medicine was one of his favourite interests, and he

decided to become a doctor. When he was six years

old, doctors at his local hospital said he could watch

them. He spent many hours watching them and he also

read a lot of books about medicine.

Akrit started university in India at the age of eleven to

study medicine. He was younger than any other student

there. His professors realized that he was more

intelligent than they were. He plans to finish his studies

in India and then go to Harvard University in America.

When he was a small child, he saw people dying in the

streets in India. They couldn’t go to hospital because

they were poor and didn’t have any money. Akrit wants

to help people like these in the future. He wants to give

them better lives

1 Where does Akrit come from?

2 What could he do before he was a year old?

3 Why did he visit his local hospital?

4 What did his university professors realize?

5 Why does Akrit want to become a doctor?

Ответы

Автор ответа: ekuuxxl
0

Ответ:

1) Where does Akrit come from? - Akrit Jaswal comes from India.
2) What could he do before he was a year old? - He could talk when he was ten months old.

3) Why did he visit his local hospital? - He visited his local hospital to watch doctors.

4) What did his university professors realize? - His university professors realized that he was more intelligent than they were.

5) Why does Akrit want to become a doctor? - Akrit wants to become a doctor to help poor people who cannot afford medical treatment and give them better lives.

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: lioncub13sk13
Проведіть невелике дослідження легенди Вавилонська вежа: укажіть найхарактерніші мовно-художні особливості (не менше 6) й випишіть по два приклади до кожної з них.

Вавилонська вежа

Це було так давно, що ніхто вже не пам'ятає, коли це було. Розповідають, од­нак, начебто в ті часи всі люди говорили однією мовою й усі розуміли один одного. І задумали люди залишити пам'ять по собі на віки віків.

– Зберімося всі разом та побудуймо високу вежу! – запропонував один.

Усі зраділи й закричали:

– Ми вежу збудуємо, ми вежу збудуємо, збудуємо вежу до самого неба!

Обрали високу гору – й закипіла робота! Одні місять глину, інші ліплять із неї цеглу, треті цю цеглу в печах обпалюють, четверті возять її на гору. А на горі вже люди стоять, приймають цеглу і складають із неї вежу. Усі працюють, усім весело, усі співають пісень.

Не рік, та й не два будувалася вежа. Самих тільки цеглин на неї пішло тридцять п'ять мільйонів! Та й для себе довелося хати звести, аби було де перепочити після роботи, а коло хат насадити кущів і дерев, щоб було птахам де співати.

Ціле місто виросло навколо гори, що на ній зводили вежу. Місто Вавилон.

А на горі з кожним днем, усе вище й вище, здіймалася виступами красуня-вежа: знизу широка, вгору все вужча й вужча. І кожен виступ цієї вежі фарбували в інший колір: чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх задумали зроби­ти синім – хай буде, як небо, а покрівлю – злотою: хай сяє, мов сонце!

Нарешті вежа була майже готова. Ковалі вже злото кують для покрівлі, малярі вмочають пензлі в цеберка з синьою фарбою. Та раптом, невідомо звідки, з'являєть­ся серед людей сам Ягве. Не сподобався йому їхній замір – збудувати вежу до са­мого неба. Не хотів він, щоб дісталися люди до неба.

"Це тому їм вдалося свою вежу звести, – подумав він, – що в них спільна мова, і всяка людина розуміє іншу. Ось вони й домовились!"

І наслав Ягве на землю велику бурю. Доки буря лютувала, вітер порозносив усі слова, що їх люди звикли говорити одне одному.

Швидко буря вгамувалась, і люди знов узялися до роботи. Вони ще не знали, яке лихо їх спіткало. Покрівники пішли до ковалів сказати, аби ті швидше кували тон­кі золоті листи на покрівлю. Та ковалі не розуміють ані слова.

І в усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти один одного.

Маляр гукає:

– Фарба кінчилась!

А в нього виходить:

– Номорпент!

– Нічого не розумію! – кричить йому знизу інший.

А той чує:

– Женеком принепа!

І повсюди у Вавилоні лунають слова, зрозумілі одним, та незрозумілі іншим.

– Віндадори!

– Маракірі!

– Бобеобі!

– Дзин!

Усі полишили роботу, ходять мов у воду опущені й шукають: хто б міг їх зрозу­міти?

І почали люди збиратися купками: хто з ким говорить однаково, той із тим і на­магається триматися. Так замість одного народу стало багато різних народів.

І розійшлися люди по різних кінцях землі, кожен у свій бік – будувати свої міс­та. А вежа почала мало-помалу розвалюватися.

Утім, говорять, що й досі в кожнім місті можна знайти уламки цеглин від Вавилонської вежі, тому що багато хто брав їх із собою на згадку про ті часи, коли на зем­лі був мир, і люди розуміли один одного.

* Переказала Т. Литвинова за XI главою Книги Буття.