Предмет: Алгебра, автор: S1aaay

Чи може сума квадратів п'яти послідовних натуральних чисел бути квадратом натурального числа?

Ответы

Автор ответа: akjvetal
1

Ответ:

Припустимо, що сума квадратів п'яти послідовних натуральних чисел може бути квадратом натурального числа. Нехай ці числа будуть n, n+1, n+2, n+3 та n+4.

Тоді їх квадрати будуть n^2, (n+1)^2, (n+2)^2, (n+3)^2 та (n+4)^2.

Сума цих квадратів буде дорівнювати:

n^2 + (n+1)^2 + (n+2)^2 + (n+3)^2 + (n+4)^2

= 5n^2 + 20n + 30

= 5(n^2 + 4n + 6)

Оскільки n^2 + 4n + 6 є непарним числом, то 5(n^2 + 4n + 6) не може бути квадратом натурального числа, оскільки кожний квадрат натурального числа має парну кількість множників 2. Тому сума квадратів п'яти послідовних натуральних чисел не може бути квадратом натурального числа


S1aaay: Чи можна більш розгорнуту відповідь?
akjvetal: ок
S1aaay: Дуже дякую
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: CoMeR050
переаз тексту 70% від нього




Він приїхав ще вчора ввечері, й на нинішній ранок переживав такі почуття, наче навідався не просто в рідне село, не тільки до батька й матері, якій оце виповнилось піввіку, а дістався зовсім в інший світ — це був світ його дитинства, яке дивилось на нього з кожного кутка в хаті, яке тягнулось до нього віттям яблуневого саду. Це був світ його рожевих мрій, які, здається, ще зостались жити тут — ось тільки варто йому вийти в поле, вкрите зеленою озиминою, як зустрінеться з ними. Вони налетять на нього роєм, і він схмеліє від них. Це був світ, творений чорною землею, синім небом, травами, цвітом весняних дерев, запахами чистого повітря, співом пташок, — світ, який він міг щиро, по-синівському назвати рідним, світ, який його народив і до якого він зберіг глибоке вдячне почуття... Приїхавши вчора додому, він почав прислухатись до того відгуку-відголосу, яке мало в його єстві все те, що він угледів у своєму селі, все, що побачив у батьківській хаті. І йому ставало дедалі впевненіше, надійніше, бо він таки мав міцний корінь, і той корінь ще був у землі, брав із неї соки... Йому було по-справжньому добре, от хіба що дивний смуток не полишав його, дивний смуток, який наче був для нього незрозумілим голосом минулого, до якого він ще мав прислухатись і втямити по-новому, глибше... Хата їхня стояла на сільській околиці. Відразу за городом лежали зелені поля і, буйні в своїй весняній яскравості, слались до обрію. Іван пройшовся поза городами, і з кожного обійстя пахло йому цвітом дерев, і весело та клопітливо гули бджоли. Простір дихав холодним вітерцем, що ніс пахощі омолодженої землі, й Іван знову подумав про те, що йому цей здавен знайомий світ здається немов побаченим уперше, якось особливо хвилює і бадьорить. І ще він думав про те, що цьогорічна весна для нього не схожа на жодну з попередніх. Все, що відбувається цієї весни, має для нього значення, все сповнене глибокого змісту. Весна така чи він стоїть на порозі нових змін у своїй природі, й вони примушують його дивитись на самого себе та на довколишній світ іншими — зацікавленій!йми, гострішими, розумнішими — очима? Зійшов на горбок — звідси село відкривалось навсібіч далеко, чи не до найдальшої своєї околиці, й довго дивився на знайомі вулиці, кожну з яких сходив не один раз, і на хати, в кожній з яких колись побував як свій, а не чужий. І що довше дивився, то більше здавалось, що хоч і виїхав звідси давно, та все-таки коренем своєї душі назавжди зостався отут, у рідному селі, й що, либонь, найповніше та найщасливіше мається йому зараз саме тут. Усі його почуття прийшли у відповідність одне з одним, бо зростали на оцій рідній землі, й думки не обпікали мозку, бо зацвітали на ґрунті примирених почуттів...​