переказ тексту новели гер уявивши себе на місці Фрідріха
Ответы
Відповідь:
Це було дуже страшно. І тоді, коли розпочалася ця війна, і коли ми з дружиною щодня боялися, щоб мене не забрали на цю війну, і коли мене все ж таки змусили йти воювати, і всі жахіття війни. Убити людину я не можу, тому майже одразу здався у полон. Я не пам"ятаю вже назву цього містечка, куди нас, полонених, зігнали будувати будинки. Спершу нам було страшно. Я боявся підняти очі на чорні, заплакані обличчя згорьованих жінок, зустрітися поглядом з їхніми дітьми. В цей час я думав про свою дружину і моїх маленьких принцес, які зараз так далеко. Поступово я відчув, що ці люди також змучені війною, але у них немає до нас ненависті. Ми старалися будувати так, щоб наші будинки були міцні, надійні, теплі. Це все, що ми можемо зараз зробити для вдів та дітей-сиріт. Прийшла весна і запах землі нагадам мені про моє місто, мій булинок, мою родину. Хотілося стати до них ближче. Я скопав невеличку грядочку, попросив охоронця дістати мені насіння нагідок. після роботи я побачив, що грядочку сплюндрували, каміння, яким я її відгородив, розкидали, а посеред грядки був встромлений хрест із патичків. Я зрозумів, що це зробили діти, але сердитись на них я не міг і не мав права. Ми забрали у них дитинство, багатьох залишили сиротами. Коли я бачив ці дитячі оченята, я думав про своїх донечок. Гуцикаючи на своїх колінах цих дітей, я співав їм пісеньки моїх улюблених діток. Де вони зараз, що з ними, чи ніхто їх не ображає, чи пам"ятають вони мене, чи чекають вони на моє повернення? Майже все літо я старанно все відновлював і знову засівав теплу землю. Я захворів, щодня мені ставало гірше. Це помітив навіть наш охоронець і вже не змушував до важкої роботи, тому я робив прикраси з шматочків цегли. Ми викладали чудові квіти, сонце над вікнами другого поверху і тихенько раділи, коли бачили як милувалися нашою роботою жінки. Деякі навіть плакали. Я відчуваю, що не доживу до свого звільнення. Біль, страждання і безнадія повністю мене спустошили. Цієї ночі я хочу, щоб все закінчилось. Єдине, що залишається на цьому світі на згадку про мене - це мої донечки і ці будинки. Тому вчора я заховав за однією з цеглин у стіні фото моїх діток. Нехай їхнє життя буде довгим і міцним, як стіни цього будинку. Люблю вас!
Пояснення: