Предмет: Физика, автор: fludandrij82

6. в балоні міститься 10 кг кисню О. при температурі 320 к і тиску 100 к Па. Яка місткість балона ? ​

Ответы

Автор ответа: vladislavnizegolcev
0

Ответ:Відповідь: 160 м^3.

Объяснение:

Для вирішення задачі необхідно скористатися ідеальним газовим законом:

pV = nRT,

де p - тиск, V - об'єм, n - кількість речовини, R - універсальна газова стала, T - температура.

Спочатку знайдемо кількість речовини кисню О в балоні:

n = m/M,

де m - маса речовини, M - молярна маса речовини.

M(O) = 16 г/моль (молярна маса кисню)

m = 10 кг = 10000 г (маса кисню)

Тоді:

n = 10000 г / 16 г/моль = 625 моль

За умови задачі температура в балоні становить T = 320 К, а тиск - p = 100 кПа. Підставляємо в формулу ідеального газу і вирішуємо щодо об'єму:

V = nRT/p = (625 моль)(8.31 Дж/(моль*К))(320 К)/(100000 Па) ≈ 160 м^3

Отже, місткість балона при заданих умовах становить близько 160 м^3.

Відповідь: 160 м^3.

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: TORNADOBrogamer
Даю 50 балів!!!
Напиши переказ по тексту, а також ПРОДОВЖ ТЕКСТ РОЗДУМАМИ ПРО БАЙДУЖІСТЬ ЛЮДЕЙ ДО БЛИЗЬКИХ, ДРУЗІВ ОБСЯГ роздуму 0,5-1 СТОРІНКИ


Текст:


Ми часто говоримо про дружбу, любов до ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини й далі продовжують залишатися холодними та безпомічними. «Ти — мені, я — тобі», — чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!» «З усіх утрат утрата часу найтяжча», — писав видатний Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і є саме тим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі? Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання — а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов раптом схаменулись, озирнулись — довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, — задумуємося тоді, — живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодопомоги, душевного тепла. Жахаємося самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі! Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших — гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно. Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників. Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок. Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодопомоги всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню. Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім. Оскільки самотність усе частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо в життя як заповідь: знаходьмо час для ближнього!