Визначте, котрі з поданих речень є складними. Розставте правильно розділові знаки.
1. Небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари але сонце зараз десь близько засвіти¬ло веселку і дощ перестав. 2. По небу пливли хвилясті ажурні смуги з долу ударяли нові червоні снопи досягали зеніту і розсипались золотим пилом по цілім куполі небес... 3. Вологі березневі вітри дмухають ... на Київ, на Володимирську гірку розбуджуючи в душі все те ласкаве миле дале¬ке що досі мовби дрімало десь у глибинах. 4. Минула осінь одвіяла-одхурделила зима на¬стала бентежна пора рясту пора зацвітань і одцвітань. 5. Сонце впало на сизу хмару обрій по¬лум'ям запалав... 6. Сонце відбилось вище і заглянуло з-за дерев в глиб лісової річки. 7. Нам треба жити а не надіятися на безсмер¬тя тоді тільки ми почуваємо себе і великими і безсмертними. 8. Сивітимуть знов у да¬лині високі могили віятиме вітер полиновим духом хлюпатиме степ колоссям в обличчя. 9. Су¬хим металевим дзвоном подзвонює туге колосся колос-ковими хвилями переливаються жита. 10. Світ великий безмежний широкий не обняти думками його. 11. Він зупинився перед його очима на заході бризнуло востаннє вогненним серпом сонце...
Ответы
Складними є наступні речення: 1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 11.
Правильно розділові знаки розставлено наступним чином:
Небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвітило веселку, і дощ перестав.
По небу пливли хвилясті ажурні смуги, з долу ударяли нові червоні снопи, досягали зеніту і розсипались золотим пилом по цілім куполі небес...
Вологі березневі вітри дмухають... на Київ, на Володимирську гірку, розбуджуючи в душі все те ласкаве, миле, далеке, що досі мовби дрімало десь у глибинах.
Минула осінь одвіяла-одхурделила, зима настала, бентежна пора рясту, пора зацвітань і одцвітань.
Сонце впало на сизу хмару, обрій полум'ям запалав...
Сонце відбилось вище і заглянуло з-за дерев в глиб лісової річки.
Нам треба жити, а не надіятися на безсмертя, тоді тільки ми почуваємо себе і великими, і безсмертними.
Сивітимуть знов у далині високі могили, віятиме вітер полиновим духом, хлюпатиме степ колоссям в обличчя.
Сухим металевим дзвоном подзвонює туге колосся, колосковими хвилями переливаються жита.
Світ великий, безмежний, широкий, не обняти думками його.
Він зупинився перед його очима, на заході бризнуло востаннє вогненним серпом сонце...