Моє ставлення до Дон Кіхота: вважаю його божевільним чи справжнім лицарем?
Ответы
Нещодавно я прочитав один з найвизначніших у світі літературних творів — роман Мігеля Сервантеса "Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський". Мене вразив образ головного героя роману.
Збіднілий гідальго з Ламанчі, начитавшись романів, уявив себе доблесним лицарем, назвав себе Дон Кіхотом, а свою шкапу благородним і милозвучним йменням Росинант, обрав дамою серця просту дівчину з сусіднього села Аль-донсу Лоренсо, вигадавши їй милозвучне ім'я Дульсінея Тобоська. І як личить доблесному лицарю, Дон Кіхот Ламанчський "приладив на голові свого латаного шолома, настромив на руку щит, схопив списа" та й "поїхав блукати світами кінно й оружно", "поборювати всілякого роду кривди".
На перший погляд, Дон Кіхот здається диваком. Він прагне нищити несправедливість у світі, але майже всі його справи, всупереч добрим намірам, обертаються проти нього або проти тих людей, яких він захищає. Перша ж подорож новоспеченого лицаря закінчилась тим, що його побили. Хлопця-підпаска, за якого вступився Дон Кіхот, наказавши відпустити хлопчину й заплатити йому сповна, хазяїн одразу ж після від'їзду лицаря, забив до півсмерті. Каторжники, яких звільнив благородний гідальго, опинившись на свободі, побили його камінням та обібрали. Та Дон Кіхот не переймається через те, що у нього забрали речі, — він журиться, "що люди, яким він стільки добра робив, такого накоїли йому лиха". У нього добре серце. Він завжди залишається вірним своїм ідеалам. Дон Кіхот не може навіть уявити собі, що хтось може не дотримати свого слова. Лицар Сумного Образу прагне зробити життя кращим. Він фантазер. Навколишній світ він бачить крізь призму поезії.
Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.