Предмет: Английский язык, автор: tarasmarkiv

допоможіть будь ласка!!

Приложения:

Ответы

Автор ответа: nellytheelephant
0

Ответ:

2 If I hadn't met her, I wouldn't have known about the party. (Type III)

3 Only if you work hard, you will pass your exams. (Type I)

4 If they had been more careful, they wouldn't have got into trouble. (Type III)

5 If I won a lot of money, I would give some money to charity. (Type II)

6 Unless it rains, we'll have the tea party in the garden. (Type I)

7 I would have told you earlier if I had known about it. (Type III)

8 But for your suggestions, they would have lost the match. (Type III)

9 Should Annie phone, ask her to come here immediately. (Type I)

10 If you had tried harder, you would have made it. (Type III)

Объяснение:

В скобках указан тип условного предложения, определяющий ввыбор формы глагола во второй части.

2 Если бы я не встретил ее, я бы не узнал о вечеринке.

3 Только если ты будешь усердно работать, ты сдашь экзамены.

4 Если бы они были более осторожными, то не попали бы в беду.

5 Если бы я выиграл много денег, я бы отдал немного (денег) на благотворительность.

6 Если не пойдет дождь, у нас будет чаепитие в саду.

7 Я бы сказал тебе раньше, если бы знал об этом.

8 Если бы не ваши предложения, они бы проиграли матч.

9 Если Энни позвонит, попросите ее немедленно прийти сюда.

10 Если бы ты больше старался, у тебя бы это получилось.

Приложения:
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: pdp66933
Допоможіть написати докладний переказ до твору щедре серце дідуся!! Вот текст

Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «Яблунька розцвіла! Яблунька мого доброго дідуся.:.»
Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство...
Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять.
— Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...»
Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...»
Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати.
Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...»
Деревце справді виявилося непоказним. Стовбур зламаний. Гілки висіли, ніби перебиті руки.
Яблуньку дідусь викопував довго. Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку.
Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «Рости на радість людям!»
...Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. І знову я згадала дідуся. Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті.
Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. А вони — безсмертні!