Чому партійна верхівка в1964 р усунула Хрущова від влади
Ответы
Ответ:
Здесь самое важное, можете сократить
Объяснение:
14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС затвердив відставку Микити Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради міністрів СРСР.
Після смерті Йосифа Сталіна перший секретар Московського обкому та міськкому партії та секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, очолив союзний партійний апарат та домігся усунення політичних конкурентів Лаврентія Берії та Георгія Малєнкова з керівних посад.
27 лютого 1956 року він очолив Бюро ЦК КПРС по РРФСР, проте за 8 років головування на засіданні був присутній лише один раз. 27 березня 1958 року Хрущов став головою Ради міністрів СРСР. Його політика кінця 1950-х років принесла населенню певне покращення — сотні тисяч людей вийшли на волю у ході ліквідації ГУЛАГу, багатьом вдалося відновити своє чесне ім'я, пожвавилася економіка, було започатковано програму житлового будівництва, запроваджено систему державних пенсій тощо.
На початку 1964 року, коли авторитет Хрущова по країні значно впав, невдоволенням населення продовольчими ускладненнями, брутальним наступом на Церкву і релігію скористалися члени вищого партійно-державного керівництва, що на фоні численних адміністративно-управлінських реорганізацій прагнули упевненості у своєму стабільному майбутньому.
12 жовтня 1964 року в Кремлі відбулося засідання президії ЦК КПРС, на якому під приводом необхідності обговорення «неясностей принципового характеру з питань, намічених до обговорення на пленумі ЦК КПРС» та чергової п'ятирічки, змовники ухвалили рішення викликати Микиту Хрущова з відпочинку в Піцунді.
Наступного дня на засіданні президії ЦК КПРС за участі Хрущова соратники Микити Сергійовича до пізнього вечора перераховували його помилки. Уранці 14 жовтня 1964 року засідання продовжилося з тим же порядком денним — йому закидали волюнтаризм, самовпевненість, порушення ленінського стилю керівництва, формування нового «культу особи», недоліки у здійсненні внутрішньо- та зовнішньополітичного курсу тощо.
Спочатку Хрущов намагався спростовувати закиди на свою адресу, проте залишився без підтримки (єдиним, хто несміливо намагався його захистити, був голова президії Верховної ради СРСР Анастас Мікоян, який запропонував залишити Хрущова очільником партії) і був змушений погодитися написати заяву про добровільну відставку.
14 жовтня 1964 року пленум ЦК КПРС затвердив рішення про відставку Хрущова.