РОЗГОРНУТІ ВІДПОВІДІ!! 1.Україна в російсько французькій війні 1812 року?
2.Ліквідація за Дунайської січі доля козаків? ПОМОЖІТЬ!
Ответы
1)1812 року відбувся похід французького імператора Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З Українських земель Наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де розгромила третю російську армію під командуванням генерала А. Тормасова.
У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, продовжуючи традиційну французьку політику, в межах якої було встановлено таємні контакти з К. Розумовським та лунали виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації. Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811–1812 рр. передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Варшавського герцогства (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром).
2)Ліквіда́ція Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення російськими військами українського козацького утворення — Підпільненської Січі, та остаточна ліквідація Запорізької Січі як козацької автономії. Унаслідок цього Військо Запорозьке Низове припинило своє існування.
Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз’їхалась по паланках і зимівниках. Натомість під командуванням Петра Текелія перебували значні сили: 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами. Петро Текелія оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому товариству, зважаючи на аж надто нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися на волю переможців. Всім було зрозуміло що опір кількох тисяч оточених запорожців буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим в силу багатьох причин. Серед цих причин і велика чисельність російського війська і те що майже вся козацька старшина перебувала на Січі в результаті чого козаки що не були в оточенні залишилися без командування [1].
На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, лунали запеклі суперечки у намаганні знайти вихід з безнадійної ситуації в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. Крім того козаки побоювалися в разі опору кривавої помсти козацьким сім'ям, на Січі ще були старі козаки які пам'ятали події 1709 року, коли Петро I провів жорстоку каральну експедицію проти України, в тому числі сумнозвісну батуринську різанину яка стала розв'язкою тих жахливих подій. Запорозькі козаки брали участь в багатьох походах Російської армії і були свідками жорстокості російських військ при штурмах ворожих поселень. Як згадували учасники подій на Січі: характерники зовсім не хотіли здаватися Катерині, та інші козаки сказали: “Ні, братця, у нас є батьки й діти: москаль їх виріже. Взяли та й здалися”[2].
16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Сумним фактом було те, що в знищенні Січі брали активну участь донські козаки, вони не знали жодного жалю до домівки їх українських "побратимів". Але, незважаючи на таку старанність у справі виконання розпорядження Катерини II, вони самі на початку 1790-х потрапили в її жорстку опалу, в них відібрали більшість споконвічних земель, велику частину донських козаків переселили у віддалені регіони Росії. Їхня старшина репресована[джерело?]. Лише 14 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які «жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами». Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.