Лицеві м'язи почали атрофуватися і на душі було кепсько від
того що він грав чужі ролі.
Ответы
Ответ:
Жив собі один чоловік. Щодня прокидаючись, він ішов до кімнати, у якій було безліч масок. Вони висіли на стінах, лежали, розкидані, на дивані, на туалетному столику, на підлозі й навіть на підвіконні. Маски були різні: глиняні, пластмасові, паперові, залізні й дерев’яні. Чоловік щоранку вибирав потрібний йому зліпок.
«Візьму оцю, — подумав, укотре простягаючи руки до глиняної личини, — вона найбільш правдива, бо натуральна». Носив її цілий день, але глиняна маска була незручна, якась важка. Наступного ранку вибрав паперову — у ній чоловік почувався найзручніше, тільки на дощі вона дуже швидко розмокла. Потім зупинився на пластмасовій. Ця була легка, майже не відчутна на обличчі, і лише запах хімічної сполуки нагадував про себе.
Щоденні експерименти залишали негативний слід: синці, алергічні реакції, одні спадали, інші тиснули. Лицеві м’язи почали атрофуватися, і на душі було кепсько від того, що він грав чужі ролі. Чоловік почав викидати по одному експонату зі своєї колекції — і з часом кімната спорожніла. Нарешті залишилася тільки та, у якій було най комфортніше. І це було його власне обличчя.
164 слова
Притча