як виникли і розвивалися країни Скандинавії в добу середньовіччя
Ответы
Ответ:
Особливості розвитку Скандинавських країн - Данії, Швеції та Норвегії - були такі:
o країни розвивалися поза сферою античного світу, а тому порівняно пізно відчули вплив розвинутих феодальних суспільств;
o у цих країнах тривалий час зберігалися пережитки родових відносин і патріархального рабства;
o тут не набули великого поширення особиста залежність селян і панщини (Норвегія їх взагалі не знала).
Уповільнений розвиток Скандинавських країн чималою мірою пояснюється природно-географічними умовами: відносно суворим кліматом, переважанням гірського ландшафту з малою кількістю зручних для хліборобства земель.
Велику роль відігравало скотарство; в лісових областях і на півночі - в тундрі - були поширені полювання на хутрового звіра й оленярство, на узбережжі займалися рибальством.
Скандинави здавна були майстерними кораблебудівниками і мореплавцями. Тільки в південній частині Скандинавського півострова - області Скопе, а також на рівнинному Ютландському півострові (з прилеглими островами) були сприятливі умови для землеробства. Там раніше, ніж в інших областях Скандинавії, став поширюватися дво- і трипільний обробіток землі плугом із залізним лемехом.
Основну масу населення Скандинавії в раннє середньовіччя становили вільні - бонди. Це були землероби, скотарі, мисливці та рибалки, що мали власне господарство і жили або на відособлених хуторах (в Норвегії та деяких районах Швеції), або невеликими селами (в Данії та більшій частині Швеції). У датських общинах практикувалися переділи землі. Велика сім'я була власником орної землі, яку не можна було відчужувати, таке володіння називалося одалем.
Ліси, луги та інші угіддя залишалися в загальній власності жителів всього округу - вважалися "загальними володіннями" (альмендами). Процес класоутворення в Скандинавії відбувався повільно. Велику роль відігравали органи місцевого самоврядування - тинги, обласні й окружні народні збори бондів. На них чинився суд, вирішувалися спори, укладалися різні угоди. Поступово посилювався суспільний вплив знаті. Джерелом її могутності були передусім стада худоби, торгівля й особливо багатства, захоплені під час морських походів і набігів вікінгів. Там, де родова знать мала земельні володіння, вона експлуатувала рабів, полонених, вільних, що частково збідніли, яких наділяли земельними ділянками. На Ютландському півострові та в Скопі, де землеробство відігравало важливу роль, виникали панські маєтки.
У міру зростання могутності знаті, з одного боку, і підпорядкування їй частини вільних - з другого, поглиблювався процес класоутворення і виникали передумови для утворення держави. Походи вікінгів прискорили цей процес.
Перші скандинавські королі (конунги), що виокремилися з родової знаті, протягом тривалого часу фактично залишалися ватажками племен і племінних союзів. Водночас закладалися основи політичного об'єднання.
У Данії цей процес почався ще у VIII ст., а в другій половині Хет. Гаральд Синьозубий (950- бл. 986) значно зміцнив королівську владу.
Конунгу Гаральду Гарно воло сому наприкінці IX ст. вдалося підпорядкувати собі багато племінних округів Норвегії і на початку XI ст. об'єднання Норвегії було в основному завершено. Але королівська влада в країні не стала досить міцною. Король Олаф Гаральдссон (1016-1028) був вигнаний із країни і загинув у боротьбі проти повсталих селян і знаті. Норвегію включили до складу великої, але неміцної держави датського короля Кнута Великого (1018-1035), що об'єднала Данію і Англію. Але після його смерті Норвегія і Англія відновили незалежність.