пересказ текста
Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне туди, в невідоме? І він зупинився серед шляху. Замислився. Озирнувся. Хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди… І все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» - жахалися одні, що спокійно дибали гостинцем. «Відчайдушний!» - захоплено вигукували інші, які вже готувалися рушити й собі услід за сміливцем. «Щасливий!» - зітхали ті, що через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця. Що йому до того! Він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому тоді йшов уже тридцять другий. За спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстрато-ром, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Все дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у со^і силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі після роздумів він рішуче вийшов зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишив мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна - залишив назавжди. З плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішив на вокзал, сів у поїзд, що повіз його на берег Чорного моря, в красуню Одесу. А вранці він уже стояв перед директором кінофабрики і промовляв три заповітних слова:
- Хочу стати режисером!