Предмет: Русский язык, автор: школьникМакс2006

Что означает пословица "Утро вечера мудренее" СРОЧНО РЕБЯТА


Ksiusha555: просто с утра думается легче, чем вечером.

Ответы

Автор ответа: anytochka34
1
Что утром придут лучшие,новые мысли. Ну как бы на свежую голову.
Похожие вопросы
Предмет: Другие предметы, автор: annagonzurofficial
Предмет: Українська мова, автор: Аноним
Написать самое основное из этого текста типо конспекта только самое важное и самое основное

НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА Поява професійного національного театру ще з античних часів засвідчувала розквіт культури взагалі, аргументовано підтверджувала те, що народ як суспільна морально-етична цілісність відбувся. Першим українським професійним театром вважають театр корифеїв, який розпочав свою діяльність наприкінці 70-х років ХІХ століття (в місті Єлисаветграді). Слово «корифей», як і багато слів, якими користуємося на позначення елементів театрального мистецтва (сцена, хор, актор, трагедія, комедія, антракт, декорація, партер), - давньогрецьке й українською мовою означає «перший». Корифеєм у грецькому театрі називали керівника хору або соліста-заспівувача - лідера, очільника, провідну особу. Підвалини національного українського театру заклав Марко Кропивницький (1840-1910), у театральній трупі якого кожен актор грав не окремо, а в єдиному ансамблі з іншими. Марко Кропивницький знаходив талановитих людей для опанування ними акторського ремесла, вчив їх проникати у внутрішній світ героїв і віртуозно перевтілюватися на сцені. Був відомим режисером, його постановки мали величезний успіх. Настанови Марка Кропивницького актори повторювали як молитву: «Живіть на сцені! Живіть! Забудьте, що це сцена, а думайте, що все це коїться з вами в житті!». Талановитий театральний наставник дав путівку у творче життя таким відомим акторам з роду Тобілевичів, як Панас Саксаганський (1859-1940), Микола Садовський (1856-1933), Марія Садовська-Барілотті (1844-1891), Іван Карпенко-Карий (1845-1907), та актрисі Марії Заньковецькій (1860-1934). Сім'я Тобілевичів дала театрові аж чотирьох непересічних акторів. Великий німецький письменник Йоганн- Фрідріх Шиллер (1759-1805) писав: «Тільки театр... пронизує всі царини людського знання, вбирає в себе всі прошарки й класи і володіє найкоротшою дорогою до розуму й серця. Одне слово: якби ми дожили до національного театру, то ми стали б нацією». Марко Кропивницький був режисером і драматургом: його п'єси мали успіх не лише на сцені, а й у читачів. П'єси М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук» та «Невольник» вийшли у Києві в 1882 році окремою книгою, наклад якої вже за кілька днів розкупили. Розвиток українського театру корифеїв, безумовно, вимагав неабияких витрат, адже актори жили лише за рахунок постановок. А ще потрібні були кошти для декорацій, транспорту, костюмів, на сплату оренди за приміщення для вистав, які мандрівний театр винаймав у містах і містечках. Велику матеріальну допомогу театрові корифеїв надав поет і драматург Михайло Старицький (18401904), який на величну справу витратив усі свої статки. Така самопожертва виявилася недаремною: театр корифеїв став відомим у всій Європі після того, як відбулися його гастролі у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тбілісі. Проте царський уряд усіляко гальмував розвиток українського театру. Упродовж десятиріччя, з 1883 до 1893 року, театрові корифеїв не дозволяли виступати в Києві та Київській губернії, на Поділлі, Чернігівщині та Волині. З репертуару українського професійного театру нещадна царська цензура викреслювала серйозні постановки, з величезними труднощами дозволяючи тільки розважальні вистави. На кожне театральне дійство доводилося ще й випрошувати обов'язковий у такій справі дозвіл місцевого керівництва. Водночас дуже гостро поставало питання про створення п'єс, які не тільки якнайкраще сприймалися б публікою, а й виховували молоду українську інтелігенцію, не лишаючи поза увагою основний соціальний стан - селянство. Роль драматургів, які писали для театру корифеїв, а це насамперед Марко Кропивницький, Михайло Старицький та Іван Карпенко-Карий, надзвичайно вагома в становленні театру корифеїв. Ще більшого значення набула театральна справа, коли митці взялися активно розробляти історичні теми, виховувати публіку на високих зразках героїзму досі їй не відомих народних звитяжців.​