Предмет: Қазақ тiлi, автор: alinak003

Перевод текста.
Олар жазда таудағы жайлауғы шағып кетіп қоныр күзде осы қыстауға қайтып оралатын.
бұл жердің шөбі шүйгін әрі өзен жағасының көк құрағы секілді биім өседі
Ала жаздай мал тісі тимеген соң сарғая тұтасып ит тұмсығы батпайтын қалың жынысқа айналып қалады
Сайдың ішінде судың лебі сезіледі ғой
Шөптің қалың өсетіні содан болуы мүмкін
Жазғы шілдеде де көк шалғынға шық түседі мұнда
Біраө бұл маңда бұлак та тіпті құдық та жок
Қазсаң су шықпайды
Сонда дымқыл ылғал қайдан пайда болады
Міне бұл да осы аңғардың жұмбақ сырларының бірі ме деймін

Ответы

Автор ответа: lenaumorina
0
Летом они уходят на зимовку в горах этой осенью жайлауғы возвратно-коричневые семечки.это земли, сочной травы, синего берега реки и далее растет, как тростник биімКлюв толстый прогнозам городского отдела образования, получить его в обход скота тонущих людей сарғая пола остается тұтасып зубов собакВедь этот путь воды ощущается в течениеА может быть густой травы растиВ летнее время здесь также поступает шалғынға росы синийВ этом районе нет даже в колодец Біраө булакВоды не ҚазсаңОткуда тогда появляется влажный влагиВот загадка из ангара сырларының ли это?
Похожие вопросы
Предмет: Алгебра, автор: Ziddz
Предмет: Українська література, автор: dunuss2006
Помогите выписать из вірша "Співець" персоніфікації!!!!!


Співець
Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,
Любо лилися в пташиному хорі
Лісні голосні;

Грала промінням, ясним самоцвітом
Порання роса,
І усміхалась весняним привітом
Натури краса.

Гордо палала троянда розкішна,
Найкраща з квіток,-
Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.

А соловейко троянді вродливій
Так любо співав,
Голосом дивним співець чарівливий
Садки розвивав;

Слав до вечірньої зорі прощання,
Що гасла вгорі,
Ще ж голосніше співав на вітання
Поранній зорі...

Вже пролетів, немов пташка зальотна,
Весняний той час, —
Осінь холодная, осінь вільготна
Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, —
Година сумна;
Місяць холоднеє кида проміння;
Здалека луна

Пугача віщого крик — гук єдиний;
Діброва німа.
Де ж соловейко? де ж спів солов'їний?
Ох, де ж він? Нема!

В вирій полинув, де вічная весна,
Натхненний співець.
Вічно красув там рожа чудесна,
Там теплий вітрець;

Глухо і смутно кругом на просторі.
Мій гаю сумний!
Кинув співець тебе в тузі та в горі,
Тебе й край рідний.

Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листі сухім
Вітер зітха, мов дріада сумує,
Із жалем глухим.

Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!

І розлягалась би завжди по гаю
Ясна-голосна
Пісня, й розквітла б у рідному краю
Новая весна.

Та хоч би й крила мені солов'їні,
І воля своя, —
Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!​