Предмет: Русский язык, автор: samira08

Выпиши из каждого предложения подлежащее и сказуемое.Подумай, для чего нужны остальные слова в предложениях?
Про маленького паучка
На берегу пруда жил маленький паучок.Больше всего на свете паучок боялся мух. Мухи смеялись над ним.А большие пауки называли его лентяем.И маленький паучок убежал далеко.Где паучок живет теперь?

samira08: помогите пожалуйста

Ответы

Автор ответа: RinaKat

7

Жил(сказуемое) паучок(подлежащее); паучок(подл) боялся(сказ); мухи(подл) смеялись(сказ); пауки(подл) называли(сказ); паучок(подл) убежал( сказ); паучок(подл) живет(сказ)

Предыдущий вопрос

Следующий вопрос

Похожие вопросы

Предмет: Русский язык, автор: petr7131

номер 1 пожалуйста Распределите по трем столбикам в одном корень в другом суффикс в третьем окончание пожалуйста Плиз училка злая если я сегодня это сделаю она меня убьёт

2 года назад

Предмет: Українська мова, автор: Аноним

контрольный пересказ нужно коротко пожалуйста отдам 30 баллов !!!

Павлик сидів уже й тихенько хлипав, коли дід Антип з дівчатками прибіг до нього.
— Ах ти ж, брат ти мій! А!.. — побивався дідусь, підіймаючи на руки онука. — Що наробили поганці!
— То все Захарко, діду, — щебетали одна поперед одної дівчатка.
— Трохи не вби-и-в...
— Еге... трохи не задавив, та хлопці стягли.
— Ба який!.. Ах він паршивець!.. Ну, стривай же, я тебе доскочу! начувайся... Мій хороший, мій любий... Болить, сину, де болить?.. — турбувався дід.
Павлик мовчав і тихо стогнав та заплющував очі, як дуже знеможений. Йому не так боліло, як злякався він. Сам лагідний, сумирний, він давно не міг зрозуміти, від чого все те лихе, і воно завжди лякало його. Коли він угледів був, як горіли злістю, мов у вовченяти, хижі чорні очі Захаркові, то аж зомлів з жаху.
— Ну, нічого, синку! Вже йому це так не минеться, матері його мішок груш! — заспокоював Павлика старий Антип. — А не минеться! Якщо Явдоха не захоче вишпарити, то... я сам, своїми руками розмалюю йому спину!..
— Його тепер не знайдете, діду, — розказували дівчатка, попереджаючи старого.
— Що? не знайду?
— Еге... Він як заховається, то мати шукає-шукає...
— Ну, то брехня!.. Дід знайде!..
— Він на старій шахті ховається, на зданії...
— Або в шурф залізе та й сидить на драбині, а мати й боїться спускатись...
— Прохає ще, щоб виліз...
— Боїться, що впаде в шурф.
— Ну, то дурниця! Дід не Явдоха, не злякається... Лазив він і не по шурфах... Ото, диво яке! За вуха виволочу звідти...
Розбалакуючи отак з дівчатками, дід Антип приніс Павлика до хати, роздяг його і поклав у ліжко.
— Їстки, сину, не хочеш?
— Ні, — прошепотів Павлик, заплющуючи оченята.
— Ну, то ось я чаю нагрію, а тим часом і мати прийде.
Покрехтуючи, старий налив великого бляшаного чайника, поставив на плитку й почав розпалювати вогонь.
Стомлений, схвильований Павлик заснув.
Смеркало. З вигону чути було веселі парубоцькі й дівчачі співи. Дід зачинив віконце; світла не світив, щоб не розбудити онука. Сів перед печею й довго бурчав щось й покректував, набиваючи й запалюючи люльку. Ясно-червоне полум’я освітлювало його сиву, поруділу бороду, із закуреними кострубатими вусами, волохаті груди, що виднілися з-під розхристаної сорочки, виблискувало, вигравало на лисині, ніби намагаючись розгладити йому зморщене чоло, розсунути насуплені, настовбурчені брови, розвіяти його чорні думи.
А старий і справді замислився. Думав про те, яка доля судилася його любому, нещасному, калікуватому онукові, котрого всякий здолає зобидити.
— Ех, яка там доля таким! — зітхав дід. — З їхньою долею далеко не заїдеш. Жива ненька, живий дід, то й доля жива, а помремо... Ех, дала серце, та не дала вроди... А нема вроди, нема й щастя. І за віщо покарав Господь?.. І неня ж гарна, добра людина вдалася, хай Бог дає на здоровля... Він... це він, батько... це за нього, п’яницю, Господь покарав калікою. Та він умер... йому тепер байдуже...
— Що тут?.. що сталося з Павликом? — вбігла в хату й нагло перебила дідові думки стурбована Павликова мати.
— Ссе!.. — замахав на неї дід.
— Спить? — прошепотіла вона й кинулась до ліжка, обережно нахилилася над хлопцем. Почувши, що він спить, мати підійшла до діда.
— Здоровий?.. не скалічено його?
— Ні, — муркнув дід і витяг з рота люльку, — тільки перелякано, видимо, дуже.
— Хто? Дівчатка казали мені, що Захарко Явдошин.
— Він...
— У панів гості... кинула все та мерщій сюди. За віщо він його? Щось там заважав робити йому?
— Дурниці!.. Ну, та я завтра знайду його, поганця!.. Я йому покажу...
Дід ще довго мурмотів собі, покурюючи перед огнем, і вигадував у думках, як піймати маленького злочинця, а мати взяла дзиґлика, поставила коло ліжка й, важко зітхнувши, схилилася над Павликом. Очима, повними сліз і материнської муки, дивилася вона в його бліде навіть у сутінку обличчя, обережно гладила по голівці, брала за худенькі ручки й здригалася, коли хлоп’я кидалося й скрикувало вві сні. Думки, темніші й безпорадніші дідових, гнітили їй серце...

2 года назад

Предмет: Русский язык, автор: Oleg2602

7 пословиц разных народов мира

2 года назад

Предмет: Қазақ тiлi, автор: Аноним

Сағыныш эссе жазу керек

8 лет назад

Предмет: Математика, автор: rita5f

В школьной библиотеке 287 учебников для первого класса, 314 для второго, а а для третьего на 63 больше, чем для второго. На сколько больше учебников для третьего класса, чем для Первого?

8 лет назад