Question

Тема вірша "До Манлія Торквата"

Answer 1

Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, 
Вищий од пірамід царських, простоїть він. 
Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,
Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких —
Часу біг коловий — в прах не зітре його. 
Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу 
Частка краща моя. Поміж потемками 
Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
Йтиме понтифік-жрець до Капітолію. 
Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись 
Давн за владаря був серед полів сухих, — 
Будуть знати, що я — славний з убогого —
Вперше скласти зумів по-італійському 
Еолійські пісні. Горда по праву будь, 
Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись, 
Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.                                                                 

Білі вже збігли сніги. На луги повертається зелень,
Знов кучерявиться гай. 
В красній обнові земля, і знову, спадаючи, води
В'ються в своїх берегах. 
Грації з німфами враз, одкинувши одяг прозорий,
В танці кружляють собі. 
Рік, і година, та й мить, останок милої днини,
Радять: безсмертя не жди. 
Зиму змагає весна, її ж переборює літо
Й гине само, як лише 
Осінь розсипле плоди, за нею — на сон лиш багата —
Вже підбігає зима. 
Тоншає місяця серп і знов ясніє уповні,
Ми ж, коли канем туди, 
Звідки Еней не вернувсь, де Анк, де Тулл можновладний, —
Порохом, тінню стаєм. 
Хтозна, чи зволять боги до годин, що майнули, додати
Частку й наступного дня? 
Чим свою душу вгостиш — лиш того спадкоємець жадливий
Не загребе вже собі.
Тож, коли вмреш і коли над тобою в усім своїм блиску
Мінос вершитиме суд — 
Ні красномовство, ні рід, ні побожність велика, Торквате,
Сонця не верне тобі. 
Так і Діані самій не вдалось юнака Гіпполіта
Чесного звідти звільнить.
 Так і летейських оков з дорогого йому Пірітоя
Навіть Тесей не зіб'є.