Предмет: Українська мова, автор: Гривняяя

вміння зберегти власну індивідуальність-важлива риса характеру людини

Ответы

Автор ответа: oldscholar
149
Вміння зберегти власну індивідуальність - важлива риса характеру людини
Ніхто не буде заперечувати, що кожна людина є індівідуальністю. Ми всі різні, і це дуже добре: якби ми б були однаковими, жити було б сумно. Наші звички, переконання, вподобання, смаки, прихильності до того чи іншого - все це певною мірою робить нас такими, якими ми є. 
Добре, коли рідні, близькі та друзі людини це розуміють та поважають її вибір. А якщо ні? Доволі часто буває так, що батьки, тітки з дядьками та бабусі з дідусями вважають, що їм краще знати, що потрібно дитині або навіть підлітку: що носити, яку музику слухати, що читати, які гуртки відвідувати... Доходить до відвертого тиску та примушування. Хлопця, що мріє про музикальну школу, віддають у секцію футболу, а дівчинку, яка хоче займатися робототехнікою, записують на танці. Якщо їм не вдасться відмовитися, то обидва швидше за все будуть тихо ненавидіти заняття, яке не вони самі вибрали.  
Як на мене, більшість труднощів так званого перехідного віку мають причиною саме це прагнення старших все вирішувати за людину, що підростає. Якщо з дитинства не давати людині вибору і абсолютно все вирішувати за неї, то вона або зламається, стане безвольною та пасивною, або буде боротися - так, як може. Не завжди батьки, наполягаючи на своєму за будь-яку ціну, розуміють, що їхня дитина протестує проти непотрібного тиску, який може зруйнувати її особистість та самоповагу. Якщо людина ще в дитинстві не навчиться сама робити вибір, захищати цій вибір, помилятися та виправляти свої помилки, то вона не зможе стати цілісною самодостатньою особистістю, а буде все життя залежити від вказівок інших. 
Похожие вопросы
Предмет: Английский язык, автор: ученичочик
Предмет: Русский язык, автор: 78653hhsarty
НАЙДИТЕ РЕЧЕВЫЕ И ГРАММАТИЧЕСКИЕ ОШИБКИ!!!!!!
22 июня 1941 года на границы нашей Родины напали солдаты фашисткой армии. Кровопролитная война длилась в течение 4 лет, долгожданная победа красной армии настала 9 мая 1945 года. Это случилось благодаря единству, мужеству и силе духа нашего народа. День, за днём, отважно вступая в бой с противниками, солдаты и офицеры приближали эту победу. Одним из них был мой прадедушка – Хусаинов Амир Хусаинович.
Он родился в 1898 году в селе Староамекеево Мензилинского уезда, Уфимской губернии (ныне Муслимский район, республики Татарстан). Амир прошёл обучение бухгалтерских курсов в городе Казане благодаря своему отцу Хусаину, который спас провалившегося помещика Груздёва во время переправы через реку Белую. За это Груздёв обучил детей Хусаина. После обучения мой прадедушка работал бухгалтером в Дюртюлинском и Уфимском уездах. Войну встретил в городе Дюртюли. Тогда он со своей семьёй переехал в село Новоамекеево (ныне деревня Зириклы, Бакалинского района, республики Башкортостан), где, оставив свою жену и семерых детей, в 1942 году отправился воевать на Ленинградский фронт. Вскоре мой прадедушка стал командиром отделении и получил звание старшины. Но осенью 1943 года он во время боя под Ленинградом пропал без вести.
Великая Отечественная Война принесла несчастье в каждую семью, но не сломила наш народ! Мы должны помнить наших предков, подаривших нам мир и чистое небо над головой!