Діти рано ставали дорослими. Поруч із детячими розвагами впевнино крокувало справжнє житя насичене працею і турботами. Пятирічне дівча колесало меншого братика. Хлопчик був завз’ятим чиредником його могли віддати в науку до майстра. Трохи пізьніше хлопя подавалося на заробітки. Зароблені гроші зрозуміло йшли на користь сім’ї. Та ось юнак голив бороду залишаючи вуса як ознаку козацтва. Батько мав право зазначити Син мій та розум в нього свій. З цього віку хлопець вважався парубком. На парубоцькі громади накладалися обов’язки допомога старим і немічним впорядкуваня самітних могил прикрашання перед святами храму. Парубоцтво певний рубіж у житті юнака. “Не той козак що на коні а той що під конем” - говорили запорожці. Вони мали на увазі що тільки в біді випробовуєця характер молодого воїна. Юнак не міг стати січовиком неподолавши човном Дніпровські пороги. Невмілого й вередливого відправляли додому
по нормальному плиз
Ответы
Ответ:
**Розповідь про парубоцтво в минулому:**
Діти швидко переходили в світ дорослих. Навколо ігор та розваг майорили реальні турботи і праця. П'ятирічна дівчина турботливо піклувалася про свого меншого брата, а хлопчик вже у віці, коли його могли вивести до майстра для навчання.
Трошки пізніше хлопець вирушав на заробітки, а зароблені гроші служили для підтримки родини. Одного разу вирішивши підстригти бороду, він залишив справжні козацькі вуса. Батько визначив його як розумного і вірного, вказавши, "Сину мій, у нього свій розум."
З цього часу хлопець вже вважався парубком, і його обов'язки розширювалися - від допомоги старшим і немічним до прикрашання храму перед святами. Парубоцтво визначало новий етап у житті юнака. Запорізькі козаки казали: "Не той козак, що на коні, а той, що під конем," підкреслюючи, що справжній характер виявляється в біді. Юнаки, які не взяли б участі у випробуванні – переправі човном через Дніпро, залишалися додому, що свідчило про їхню неспроможність та звередінілість.