розповідь про дурман звичайний
Ответы
Відповідь:Опис
Листки яскраво-зелені з блідою нижньою поверхнею. Квіти великі, з лійкоподібними білими віночками. Плід — коробочка, покрита численними колючками. Вся рослина отруйна. Явища отруєння: сильний біль голови, сухість у роті, нервове збудження, психічні розлади. Дурман є однією з найотруйніших рослин.
Історія застосувань
Деякі представники цього роду відомі з давніх часів в Індії, де була навіть професія «отруйників датурою»[2].
До Німеччини дурман потрапив, за деякими свідченнями, вперше наприкінці XVI століття. Віденський придворний лікар А. фон Шторк (1731—1808) ввів його в медичну практику. У ті часи з дурману варили питво, робили притирання і «чарівне зілля». Наприкінці 18 століття англійський лікар Джеймс Андерсон, який працював у Іст-Індській Компанії, перейняв і поширив у Європі тодішні лікувальні практики застосування дурману[3]. Пізніше народна медицина вживала наркотики з дурману проти астми і коклюшу.
Ботанічна характеристика
Однорічна трав'яниста рослина з соковитим, дудчастим, голим, порожнистим стеблом заввишки до 1 м. Має неприємний запах. Корінь стрижневий. Листя короткочерешкове, велике, чергове, яйцеподібне, виїмчасто-зубчасте, майже лопатеве. Квітки теж великі, білі, з лійкоподібним віночком, розташовані поодинці в пазухах листя; чашка трубчаста, п'ятигранна, п'ятизубчаста. Плід — багатонасінна коробочка яйцеподібної форми, вкрита жорсткими колючками, розкривається чотирма стулками. Насіння велике, сплюснуте, матово-чорне. Цвіте в липні-вересні, плодоносить з липня.
Поширення
Поширення
Переважно середня і південна смуга європейської частини країни. Середня Азія, Крим, Кавказ, Алтай. Введений в культуру в Україні. Там же культивується і дурман індіанський — Datura innoxia Mill. Поширений на пустирях, городах, вздовж доріг, поблизу житла, на полях. Інколи зустрічаються промислові чагарники.
Пояснення: