Помогите пожалуйста
Порівняльна характеристика російської та австрійської імперій
Ответы
Ответ:
Російська та Австрійська імперії існували в різні періоди і відзначалися різними політичними, соціокультурними та географічними особливостями. Ось деякі порівняльні аспекти:
1. **Географія:** Російська імперія розташовувалася в Східній та Північній Європі та Азії, включаючи велику територію. Австрійська імперія, з іншого боку, охоплювала частину Центральної та Східної Європи.
2. **Міжетнічна різноманітність:** Обидві імперії були мультиетнічними, з наявністю різних національних та етнічних груп. Російська імперія включала росіян, українців, білорусів та численні інші національності. Австрійська імперія включала австрійців, угорців, чехів, польських та інших національностей.
3. **Система управління:** Управління Російською імперією було централізованим та авторитарним, з великою роллю самодержавного монарха. Австрійська імперія мала складну систему федералізму, де окремі етнічні групи мали певний ступінь автономії.
4. **Релігійна різноманітність:** Обидві імперії були релігійно різноманітними. Російська імперія була переважно православною, тоді як Австрійська імперія включала католиків, протестантів, православних та інші релігійні спільноти.
5. **Спадщина імперій:** Обидві імперії зазнали різних перетворень у XX столітті та були розпущені після Першої світової війни. Російська імперія стала основою Радянського Союзу, а колишня Австрійська імперія призвела до формування кількох сучасних європейських країн.
Объяснение:
Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли.
Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих.
Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.
В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії.
На відміну від знаті, - як української старшини, так і польської шляхти, - що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принципом "чим менше втручання уряду, тим краще", імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.
Австрія являла собою не країну, а імперське утворення. У XIX ст. вона складалася із суміші 11 великих народів і ряду менших етнічних груп, що населяли більшу частину Східної Європи й у 1800 p. становили близько однієї сьомої населення всього континенту. Оскільки жодна нація чи народність не мала в імперії абсолютної більшості, то й жодна національна культура не була визначальною - до такої міри, як російська культура в царській імперії. І хоч в армії та серед чиновництва переважала німецька мова, якою розмовляла найбільш впливова нація імперії, вражаючою особливістю цієї імперії залишалася її етнічна різноманітність.
Поширюючи свій суверенітет на все нових підданих, династія Габсбургів не змінювала, принаймні спочатку, традиційних форм влади в тих королівствах, герцогствах, провінціях і містах, які вона захоплювала. І так відбувалося не лише тому, що Габсбурги не хотіли провокувати опір, а й тому, що їм бракувало сильних централізованих установ, необхідних для уніфікації управління. Відтак аж до середини XVIII ст. їхня імперія являла собою хисткий, слабо скоординований конгломерат, який часто охоплювали кризи, породжувані внутрішніми чварами або втручаннями ззовні.
Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині - південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p. Двома роками пізніше до Галичини була приєднана Буковина - невеликий український край, що його відібрав Відень у занепадаючої Оттоманської імперії.
Нарешті, у 1795 p., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаючи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Галичина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній провінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між ними.
Під посереднім контролем Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів середньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.
Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті західноукраїнських земель. У цей час карта Європи була знову перекроєна відповідно до геополітичних інтересів великих держав. Унаслідок цього до складу багатонаціональної Австрійської імперії після першого (1772 p.) та третього (1795 p.) поділів Польщі відійшла Галичина, а після укладення австро-турецької Константинопольської конвенції (1775 p.) під владою австрійського імператора опинилася Буковина.
Крім того, з XVII ст. у складі Австрійської монархії під владою Угорського королівства перебувало ще й Закарпаття. Отже, "клаптикова" імперія Габсбургів наприкінці XVIII ст. стала володаркою значної частини України - на рубежі сторіч західноукраїнські землі займали територію 70 тис. кв. км, де проживало 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. були українцями.