3. Проти кого рушило в похід козацьке військо, щоб боронити своï вольності?
Ответы
Ответ:
Наступ царату на землі Війська Запорозького — послідовна ліквідація Московським царством (згодом — Російською імперією) автономії Війська Запорізького Низового.
Основною метою московської влади була повна ліквідація козацької автономії на півдні України, метою козацької спільноти — збереження цієї автономії. Протиборство розпочалося приблизно 1654 року, тривало понад сторіччя, та завершилося остаточним знищенням Запорозької Січі російським урядом у 1775 році.
Наступ московської влади розпочався значною мірою у 1654 році після підписання Богданом Хмельницьким союзницького договору (Березневих статей) з московським царем Олексієм Михайловичем, хоча Військо Запорозьке Низове у прийняті договору участі не брало й царю не присягалося. В той час, коли після підписання Березневих статей року вплив і присутність Московського царства на землях Гетьманщини посилилися, Запоріжжя зберігало автономію, юридичною основою якої були грамоти польських королів та Універсал гетьмана Хмельницького 1655 р. Однак, скориставшись історичною ситуацією, зокрема ослабленням Гетьманщини та протистоянням з мусульманським світом, Московське царство фактично здійснює наступ на землі Війська Запорожського.
Наступ на козацьку автономію супроводжувався чисельним відокремленням територій, що раніше перебували під її контролем. Також процес супроводжувався постійною боротьбою козаків з представниками московської влади, та двома розгромами Січі, що були викликаними численними обманами козаків московською владою та послабленням козацтва через необхідність постійної боротьби з кількома ворогами.
Зміст
Передумови протистояння Московського царства та Війська Запорозького
ред.
Виникнення козацтва й його відгалужень
ред.
Перші згадки про українське козацтво відносяться до кінця XV ст. Поява його пов'язана з поступовим заселенням південних прикордонних територій Великого Князівства Литовського українським населенням, яке селилося тут й для захисту від нападів татар було озброєне.
Після монголо-татарських завоювань Батия у Східній та Центральній Європі Північне Причорномор'я ввійшло до складу Золотої орди. Населення, що жило на цій території і не встигло під натиском кочівників відійти в менш доступні для них місця, якщо не було знищено, то зазнало асиміляції. Однак здебільшого татари жили в приморській зоні, а збезлюділа степова частина України використовувалася ними для випасу худоби, з якою вони влітку доходили до Ворскли й гирла Псла на Лівобережжі, межиріччя Тясьмину й Росі на Правобережжі Дніпра та Поділля в Побужжі.[1] Українське населення використовувало ці землі для різних відхожих промислів. Значно посилився приплив українського населення у Причорномор'я з кінця XIV ст., коли більша частина українських земель опинилася у складі Литви. Її успішна боротьба проти знесиленої внутрішніми чварами Золотої Орди сприяла цьому процесові. Проте з переходом Кримського ханства, створеного на уламках Золотоординської імперії, під протекторат турецького султана господарське освоєння причорноморських степів ускладнилось.
Постійна загроза турецько-татарських нападів сприяла формуванню особливого типу господарств у степовому порубіжжі — козацьких, здатних не лише займатися певним видом господарської діяльності, але й у разі потреби стати на захист власних інтересів і рідної землі.
Після об'єднання з Князівством литовським 1659 року Польща вважала Україну своєю територією. На українські землі почали переселятися польські магнати. В першій половині XVI століття магнати вже захопили частину козацьких земель на Поділлі й Київщині. Козаки здіймали повстання і одночасно почали відходити далі на південь. Так у першій половині XVI століття почалася колонізація Запорожжя. Таким чином, вже через приблизно пів століття після виникнення козацтва, у середині XVI століття, постало Запорізьке козацтво. Політичним центром його стала Запорозька Січ, яка розміщалася спочатку на острові Хортиця, а потім й у інших місцях.