Предмет: Українська література, автор: tasakosovska3410

твір-роздум ніколи не сміявся без любьові

Ответы

Автор ответа: boltayevvahob8
0

Ответ:

Цікаво, як поети знаходили віру у світле майбутнє, не дивлячись на тяжкі життєві обставини. Поезії Т. Шевченка та Лесі Українки відображають боротьбу з негараздами та безправдям, але водночас пронизані вірою в краще майбутнє. Ці твори мають невичерпні джерела оптимізму, який допомагав поетам та їхнім героям триматися в тяжкі часи.

Твори обох поетів по-своєму відображають наполегливу віру в промені майбутнього. Шевченко, через всі перепони, вірив у світле майбутнє України, у її велич та самобутність. Українка, у свою чергу, у своїх трагічних оповіданнях і поезіях про суспільне лихо не втрачала віри в світле майбутнє людства.

Їхні поезії - це голоси надії та віри в краще майбутнє, які говорять нам: не зважаючи на трагічні обставини, ми можемо відчувати радість, кохання та віру в світле майбутнє. Нам треба лише залишатися сильними та відданими своїм ідеям. Адже ніколи не сміявся без любові, ніколи не будеш радіти, не віруючи в свої сили та у майбутнє.

Така віра у світле майбутнє, як у поезіях Т. Шевченка та Лесі Українки, залишається однією з найбільш цінних рис характеру українського народу. Цікаво, чи зберіглася ця віра в майбутнє в сучасному світі, де іноді здається, що панує безнадія та втрата віри в людство...

Похожие вопросы
Предмет: Математика, автор: svetvitskaya
Предмет: Русский язык, автор: zagit540
Быстрее пожалуйста...

15. Прочитайте данный текст. Определите его стиль и тип речи. Какие черты художественного стиля можно в нём выделить? Найдите элементы разговорного стиля. С какой целью введе ны эти элементы? Докажите своё мнение.

Итак, на дворе зима, улица на треть подрублена сумерками, и весь день на побегушках. За ней, отставая в вихре снежинок гонятся вихрем фонари. Дорóгой из гимназии имя Скрябина, всё в снегу, соскакивает с афиши мне на закорки. Я на крышке ранца заношу его домой, от него натекает на подоконник. Обожанье это бьёт меня жесточе и неприкрашеннее лихорадки. Завидя его, я бледнею, чтобы вслед за тем густо покраснеть, Он ко мне обращается, я лишаюсь соображения и слышу, как под общий смех отвечаю что-то невпопад, но что именно - не слышу. Я знаю, что он обо всём догадывается, но ни разу не пришёл мне на помощь. Значит, он меня не щадит, и это именно то безответное, ем неразделённое чувство, которого я и жажду. Только оно, и чем оно горячее, тем больше ограждает меня от опустошений, производимых его непередаваемой музыкой.​