Question

СРОЧНО СРОЧНО СРОЧНО СРОЧНО СРОЧНО СРОЧНО СРОЧНО ДО СЕГОДНЯ

ТВІР НАЗИВАЄТЬСЯ (ВОЖДЬ КРАСНОШКІРИХ) РОСКАЗАТЬ ПОСЛЕДНИЙ ЕПИЗОД ДАМ 30 БАЛЛОВ ​

Answer 1

Вроде что то такое если нет то прости


Коли я вернувся до печери, ані Білла, ані хлопця не було видно. Десь за півгодини в кущах зашелестіло – і на галявину перед печерою вийшов, кульгаючи, Білл. За ним чалився хлопчисько, ступаючи нечутно, наче розвідник. На його виду грала широченна усмішка. Білл спинився, скинув капелюха і витер червоною хусточкою обличчя. Хлопчисько спинився й собі – позаду.
Білл сказав мені, що вже не міг витримати, тому відпустив хлопця додому. Друг жалівся, що ніхто ще не зазнав таких тортур, як він сьогодні. Хлопець примусив його проскакати всі 90 миль до селища, потім нагодував "вівсом" — піском, і ще годину довелося пояснювати йому, чому дірка порожня, як це так, що дорога йде в обидва боки, і чого трава зелена.
Я сказав Біллу обернутися. Обертається Білл, бачить – хлопець. Він ураз полотніє, важко сідає на землю і починає безтямно рвати траву й збирати гіллячки. Добру годину я боявся, що він з'їхав з глузду. Зрештою я сказав йому, що треба негайно покласти край цій справі.
Дерево, під яким мали залишити відповідь, а потім і гроші, росло біля самісінької огорожі, що простягалася ген-ген понад дорогою, а навкруги лежало широке чисте поле. Якщо зграя констеблів засяде на того, хто прийде по листа, вони помітять його ще здаля в полі чи на дорозі. Та я зробив хитро – заліз на дерево, сховавшися серед зелені.
У призначений час приїхав на велосипеді підліток, поставив у коробку папірця і поїхав геть. Через годину я зліз, взяв записку і побіг до Білла. У записці батько хлопця назвав нас двома відчайдухами і писав, що наші вимоги зависокі. Він пропонував нам дати йому 250 доларів, і він забере свого сина. І краще нам прийти з ним уночі, бо сусіди вважають, що він пропав. Я розлютився, але глянув на Білла і завагався. В очах його світилося таке промовисте благання, якого я не бачив досі ані в безсловесних тварин, ані в істот, що вміють розмовляти.
Тієї ж таки ночі ми одвели хлопчиська додому. Нам пощастило умовити його, запевнивши, що батько купив йому оздоблену сріблом рушницю та пару мокасинів і що завтра ми поїдемо полювати ведмедів.
Була якраз північ, коли ми постукали в двері Ебенезерового дому. Білл одлічив у руку Дорсетові двісті п'ятдесят доларів. Тільки-но хлопчисько збагнув, що ми залишаємо його вдома, він заревів, мов та сурма, і п'явкою прилип до Біллової ноги. Батькові довелось одривати його, наче пластир. Дорсет сказав, що втримати сина зможе лиш десять хвилин. Білл сказав, що за цей час встигне добігти до канадського кордону. І хоч яка була темна ніч, хоч який був гладкий Білл і хоч як прудко я вмів бігати, мені пощастило наздогнати його аж за півтори милі од міста.