Предмет: ОБЖ, автор: andrij223

Зробіть розрахунок часу експлуатації під час пожежі

Приложения:

Ответы

Автор ответа: capibaraua
1

Відповідь: Час евакуації людей з будівлі під час пожежі становить 3,64 секунди.

Пояснення:

Час евакуації людей з приміщення визначається за формулою:

t = L / (v * n)

де:

t - час евакуації, с;

L - довжина ділянки, м;

v - швидкість руху людей, м/с;

n - кількість людей у ділянці.

Швидкість руху людей у разі пожежі приймається:

для людей, які не мають обмежень рухливості, - 1,0 м/с;

для людей з обмеженнями рухливості, - 0,5 м/с.

Кількість людей у ділянці визначається з урахуванням ширини проходу:

n = b / 0,5

де:

b - ширина проходу, м.

У таблиці наведено ширину проходів у приміщеннях:

Приміщення Ширина проходу

Приміщення 1 1,2 м

Приміщення 2 1,2 м

Приміщення 3 1,2 м

Таким чином, час евакуації людей з кожного приміщення буде таким:

Приміщення 1:

t = 25 / (1,0 * 15) = 1,67 с

Приміщення 2:

t = 12 / (1,0 * 40) = 0,3 с

Приміщення 3:

t = 25 / (1,0 * 15) = 1,67 с

Отже, загальний час евакуації людей з будівлі становить:

t = 1,67 + 0,3 + 1,67 = 3,64 с

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: qggsgsywhahhs
Випишіть тільки речення з дієприкметниковим зворотом

Ця польова стежка — літня, осіння, зимова — кожного разу була інша, кожного разу з новими пригодами й тайнощами. Не раз, ненароком зупинившись, ти схилявся над лункою чи борозною і приголомшено дивився: ще вчора тут була гола рілля, а сьогодні вже пнуться до сонця тугі блідо-зелені стрілки. Важко навіть уявити собі, що в цих пагінчиках спить високе, на зріст людини, гнучке і вусате стебло жита, яке колись хилитиметься від важкого налитого колосу. Стебло ще спить в зародку, та ось під вітрами й теплим дощем воно розів’ється, розгорнеться, викине листя, настовбурчить зелене густе остюччя. А потім (це буде літнього ранку, коли ти бігтимеш на екзамен) тихо-тихо дріматиме поле і тихо, над самими житами, котитиметься жовто-сиза хмара. Вона огортатиме пилком кожне стебло, і житній колос забуяє на сонці, повосковіє, в тугому пучку дозріють зернята, що тож проситимуться в землю, щоб прорости і заколоситися. Літо повертало на осінь, і в степу, де торохтів комбайн і де кишіли ящірки, цвіркуни, коники, раптом ставало тихо й порожньо. Все ховалось, відлітало, прищулювалось. Тільки сіріли наїжачені стерні під холодним високим небом... Трактор приорював нашу стежку, розривав її колись тепле й вичовгане босими ногами русло, безжально пригортав землею. Стежка вмирала, здавалось — і сліду від неї не залишиться. А проте вона тут же й народжувалась — як трава, як дощові потоки, як усе живе, що на час завмирає, але ніколи не перериває свого існування назовсім.