1. Написати твір.
До словечка, до слів'ятка притулися! Може, так хоч мови рідноï
навчишся (М.Тимчак)
Ответы
Відповідь:
В саду, де пелюстки квітів тремтять на весняному вітрі, відбувалася чарівна подія. До словечка, до слів'ятка, ніжно обіймаючи його своєю крилата мелодією, притулилася Мова Рідна.
Маленькі слова стояли в коло, як друзі, що зібралися разом на свято. Кожне слово було краплиною величезного океану мови, а їх об'єднанням була магія слів'ятка. Вони знали, що разом вони непереможні.
Мова Рідна розпочала своє невеличке урочисте словесне виступлення. Її звуки були як казкові крила, що доторкалися серць кожного слова. Вони летіли вгору, а потім знову спускались, ніби дощ, зрошуючи думки та почуття.
"До словечка, до слів'ятка притулися! - звучало як заклик до танцю, до веселощів душі. - Може, так хоч мови рідної навчишся?"
І слова почали танцювати, об'єднуючись у веселий веретено, де кожне слово було як крапля, яка додається до казкової струмини. Діти мови веселилися, вчилися, ростали, немов квітки на полянці. Вони відчували, як рідна мова обіймає їх крилами тепла та розуміння.
Мова Рідна розкривала перед ними свої таємниці, як чарівниця, яка вчить малюків чарівним словам. До словечка, до слів'ятка вони пригортали знання, відчуваючи, що мова рідна - це не просто набір звуків, але жива сутність, яка плине в їхніх жилах.
Так танцювала мова, вчила, обнімала своїх діток. А вони, у свою чергу, віддавали їй своє кохання та увагу. І так, під час цього чарівного свята, слова ставали ближчими, розумілими, любимими.
Так нехай і далі в кожному серці триває свято слів, і мова рідна завжди знаходить шлях до наших душ, даруючи нам найкращі дарунки - мову, розуміння і багатство власної культури.