Question

Скласти твір "Я так люблю мою Україну убогу" только очень прошу не берите с других сайтов вообще, у нас с этим строго, надеюсь вы меня услышите и будете адекватными (p.s. тому кто реально сделал сам БОЛЬШОЕ ТЕБЕ СПАСИБО ТЫ МЕНЯ СПАС)

Answer 1

Україна і Шевченко... Які близькі та невід'ємні ці поняття! Поет-лірик. Поет-мислитель. Поет-страдник... Усе його життя, невіддільне духовно від України, було низкою випробувань. Пройшовши мученицькі кола відчаю, йому, нарешті, усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею. Проте... не дожив до здійснення того відродження, якому сприяв своїми думами-піснями…

Книга життя Поета пересипана неймовірними словесними перлинами, які наче складають разки намиста-долі – гіркої і страдницької... Крім творчого доробку митця, про його світоглядні відчуття можна дізнатися і з листування.

Проникнення в епістолярну лабораторію видатних митців слова допомагає краще осмислити їх внутрішній світ. У листуванні можемо знайти приклади гуманності, дружньої підтримки, вірної й чистої любові, перейнятися своєрідною специфікою мовленнєвого етикету. Епістолярій митців слова викликає значний інтерес з боку дослідників, що породжує численні інтерпретації, неоднозначні оцінки, стає предметом критичних дискусій.

Актуальність та доцільність дослідження. Епістолярна спадщина Т.Г. Шевченка дає змогу не тільки поглибити і значно розширити біографічні свідчення про нього, а й розкрити його погляди на явища суспільного, літературного й морального характеру.

У лаконічних, а подекуди доволі розлогих листах поет ділиться враженнями від перебування далеко за межами рідного краю, про свою художню та мистецьку творчість, роздумує про долю України.

На сьогоднішній день епістолярний доробок митців слова став предметом ґрунтовних досліджень С.Богдан [3], Л.Вашків [4], В.Кузьменка [6], Ж.Ляхової [7] та інших. Нашу увагу привернув епістолярій Т.Г.Шевченка, який мало досліджений у науковій літературі, що і стало метою звернення до теми.
Предмет дослідження – образ України у епістолярній спадщині Т.Г.Шевченка 1839-1849 р.р.

Мета дослідження – аналіз епістолярної спадщини Т.Г.Шевченка, головний акцент – образ України.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: аргументувати доцільність та важливість пропонованого дослідження; ввести в активний науковий обіг українського літературознавства недосліджений епістолярій поета; на матеріалі епістолярію митця охарактеризувати ставлення поета до України.
Методи дослідження – художнього аналізу та описовий.



Т.Шевченко був щиро радий кожному листу від друзів по перу, від яких відчував дружню підтримку на чужині. Він старався бути морально вищим за середовище, яке його оточувало. Інтуїтивно відчував близькість душі. Проте відсутність поряд плеча близької людини гнітила його, бо серце було завжди на рідній землі «на страдницею вона не поставала у реальності. Він вірив у її нове народження, її безхмарну долю, щиро молив Бога послати їй щасливу долю. Його не покидала надія повернутися у її лоно при будь-яких статках і за будь-яких обставин. Він важко переживав, захворівши. Переважав песимістичний настрій, душевний дискомфорт, спричинений відсутністю близької людини.

У листі до П.М.Корольова від 18 листопада 1842р. із Санкт-Петербурга Т.Шевченко зазначає: «...як не хочеться кидать землю, хоч вона’ й погана! а треба буде, хоч воно ще й рано. Молю тілько милосердного Бога, щоб поміг мені весни діждати, щоб хоч умерти на Україні... Хоч би Бог привів подивиться на свої сльози, докупи зібрані. Не забувайте мене, будьте ласкаві, напишіть, коли матимете час, швиденько до мене, бо вже з півроку, як не чую нічого із рідної моєї України, може, вже й ніколи не почую...» [8, c.312].

Туга за рідним краєм завжди переслідувала поета. Він з любов’ю і трепетом у душі згадував про нього далеко на чужині. І як би йому не жилося, хто би його не оточував: нові друзі чи неприятелі, отчий край був для нього дорожчим над усе. Про це часто він наголошував у листах до рідних та друзів.
Зокрема, у листі до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843р. із Санкт-Петербурга поет зазначає: «А я... чортзна-що, не то роблю що, не то гуляю, сновигаю по оцьому чортовому болотові та згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до солов’я, весело б було, та не знаю...» [8, c.313].

Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать і іздавать в картинах остатки нашої України» [8, c.325].

Ностальгійні нотки звучать і в листі до А.І. Лизогуба від 29 грудня 1849р. з Оренбура: «На самий Святвечір сижу собі один-однісінький у хатині та журюся, згадуючи свою Україну і тебе, мій друже єдиний. Думаю: от Бог дає і свято своє велике на радість добрим людям, а мені нема з ким слова промовить...» [8, c.346].

Ми досліджували один з аспектів епістолярію Т.Г.Шевченка (1839-1849 р.р.) – образ України – рідної, дорогої серцю і в той же час далекої і чужої. На підставі здійсненого дослідження робимо висновки:

-листи Т.Г.Шевченка слугують засобом передачі певної інформації, прагненням поділитися враженнями від перебування далеко за межами України;
-образ України у епістолярній спадщині поета особливо дорогий йому;