Пофантазуйте і складіть твір про одну пригоду Т.Г. Шевченка, яка могла б статися з ним у дитинстві чи в дорослому житті. Оберіть цікаву форму роботи (оповідання, казка, легенда тощо) пажалуйста срочно
Ответы
Ответ:
Казка про Тараса Шевченка, яка могла б статися з ним у дитинстві.
Колись давно, у селі Моринці, жив маленький хлопчик Тарас. Він любив малювати все, що бачив: хати, дерева, тварин, людей. Але найбільше він любив малювати сонце, яке світило йому у вікно кожного ранку. Тарас мріяв, що колись він побачить сонце зблизька, поговорить з ним, доторкнеться до його променів.
Але життя Тараса було не легким. Він був кріпаком, і його пан не дозволяв йому вчитися й малювати. Пан казав, що Тарас повинен працювати на його полі, а не гаяти час на безглузді мрії. Якщо пан знайшов у Тараса папір і олівці, він забирав їх і лаяв хлопчика. Тарас страждав від цього, але не втрачав надії.
Одного разу, коли Тарас пас череду на лузі, він побачив, що сонце схиляється до землі. Воно було таке велике і яскраве, що Тарас не міг відвести погляду. Він подумав, що це його шанс побачити сонце зблизька. Він кинув пастирський посох і побіг до сонця. Але чим ближче він підходив, тим більше воно віддалялось. Тарас біг і біг, але не міг догнати сонце. Він не помітив, що заблукав у лісі.
Тарас зупинився, коли стемніло. Він злякався, бо не знав, де він і як повернутися додому. Він почув, що хтось говорить йому:
- Хто ти такий і що ти робиш у моєму лісі?
Тарас озирнувся і побачив, що це сонце, яке сховалося за деревами. Воно дивилося на нього своїми золотими очима.
- Я Тарас, кріпак з села Моринці, - відповів хлопчик. - Я хотів побачити тебе зблизька, поговорити з тобою, доторкнутися до твоїх променів.
- І ти біг за мною весь день? - здивувалося сонце. - Ти не боявся, що я обпечу тебе своїм жаром?
- Ні, я не боявся, - сказав Тарас. - Я люблю тебе, ти моє світло і тепло. Ти надихаєш мене малювати.
- Малювати? - запитало сонце. - Чи ти маєш папір і олівці?
- Ні, я не маю, - зітхнув Тарас. - Мій пан не дозволяє мені малювати. Він каже, що це безглуздя.
- Це не безглуздя, - сказало сонце. - Це твій дар, твоя душа. Ти маєш право малювати, як і всі люди мають право бути вільними. Я хочу подарувати тобі щось, що допоможе тобі втілити твої мрії.
Сонце простягнуло до Тараса свій промінь, на кінці якого була золота пензлик.
- Візьми цю пензлик, - сказало сонце. - Вона має чарівну силу. Ти можеш малювати нею на будь-якій поверхні: на папері, на дереві, на камені, на тканині. Все, що ти намалюєш, стане живим і реальним. Але будь обережний, не малюй нічого злого або шкідливого, бо це може обернутися проти тебе.
- Дякую тобі, сонце, - сказав Тарас, беручи пензлик. - Це найкращий подарунок у моєму житті. Я обіцяю тобі, що я буду малювати тільки добре і красиве.
- Я радий, що ти такий, - сказало сонце. - А тепер я покажу тобі шлях додому. Слідуй за моїм променем, і ти не заблукаєш.
Сонце освітило Тарасові дорогу через ліс до села. Тарас побіг за ним, тримаючи в руці пензлик. Він думав про те, що він буде малювати, коли повернеться додому. Він мріяв, що колись він стане великим художником і поетом, і що його твори будуть відомі у всьому світі. А сонце дивилося на нього з любов'ю і гордістю, бо воно знало, що ця мрія здійсниться.