хімія, допоможіть будь ласка
Приложения:
Ответы
Ответ:
Объяснение:
Пояснення на фото)
Приложения:
Похожие вопросы
Задача № 1
Громадянин Р ( 16 р.) та громадянин П (15 р.) вирішили відкрити магазин аксесуарів для телефонів. Батьки Р не підтримали ідею і сказали, що вони ще маленькі для ведення бізнесу. Натомість батьки П надали згоду та звернулись до відповідних органів, для надання синові повної цивільної дієздатності. Питання: Чиї батьки вчинили юридично правильно?
Задача № 2
Цивільний кодекс- Громадянка О та громадянин Л перебували у цивільному шлюбі понад 10 років. Раптово Л помирає. Громадянка О звертається у нотаріальну кантору для відкриття спадкової справи, але виявляється, що у Л є неповнолітня дитина, яка проживає із матір'ю, його першою дружиною. Питання: чи мають право дитина та громадянка О на спадок Л? Як вчиняти Л в такій ситуації?
Задача № 3
Цивільний кодекс- Громадянка Ф та громадянин Ш перебували у шлюбі 2 роки. Ф знаходилась на 9му місяці вагітності, коли Ш загинув у автокатастрофі. Після цього Ф народила здорового хлопчика та сподівалась отримати квартиру та бізнес чоловіка, які згодом передасть сину. Родичі Ш заявляють, що дитина Ф не має жодного права на отримання спадщини, оскільки вона вже була народжена після його смерті. Питання: Хто має рацію в цій ситуації?
Задача № 4 Громадянка Т ( 13 років) вирішила назбирати грошей на подарунок батькам на річницю і вигадала, що продасть свій новий телефон старшій на 3 роки подрузі. Через кілька днів Т так і вчинила і отримала від своєї подруги 5 000 грн за цю річ. Через місяць про це дізнались батьки Т і стали вимагати від подруги доньки назад мобільний телефон, а дівчина відмовлялась. Питання: Чи є такий правочин дійсний? Які дії батьків в цій ситуації з точки зору Закону?
Зроби план цього тексту(2 частина тексту):
Вони щось гомоніли поміж собою, і в їхніх коротких криках чулась тривога.
— Вродилось якесь пришелепкувате,— казали сусіди.— Бо чого б це воно було як колода? Он у баби Домки давно вже літають. Вона хотіла їм навіть постинати крила, щоб були як гуси, щоб поправлялись.
Лелеченя й не думало зриватись. Тоді стурбовані лелеки цілий день літали по всенькому селу, по лугах, по торфовиську, навідувались до лісових озер. Після полудня над Грипечукову хату налетіла лелеча хмара. Вона не зупинилась на місці, ширяла над подвір’ям, ганяючи по траві вітер та стелячи швидкі тіні. Птиці сумовито курликали, і їхній жаль западав у душу, будячи тривогу й непорозуміння. Нарешті вони обліпили хату так, що вона побіліла й зверху, стріха її заворушилась безліччю крил, ніби ось-ось мала зринути в небо. Ті, що не вмістились на хаті, повсідались на ясенах, на грабах. Всі стурбовано дивились на лелеченя, що злякано скрикувало в гнізді. І перемовлялись між собою, ніби обговорювали хтозна-яку важливу подію. Старий лелека і його лелька прислухались до тієї розмови, зрідка курликаючи, ніби додавали і від себе. Лелеки ще погомоніли — і раптом їхня хмара знялась із хати й дерев та й полинула геть, наче її не було. Зостались тільки господарі та наполохане лелеченя в гнізді.
— Це не перед добром,— сказала Грипечучка і гримнула на сина: — А ти чого це крутишся, не вгомонишся? Чого це в тебе такий вид, ніби ти обікрав когось?
Андрійко крутнувся й зник так швидко, що за ним слідом щириця на дворі спалахнула зеленим полум’ям. І вже сховавшись у бузині від цілого світу, а особливо від тієї лелечої хмари, він бачив, як лелеки з їхньої хати злетіли високовисоко. І раптом один із них, склавши крила, опукою шугнув донизу. Моторошно стало Андрійкові, обсипало холодом, а в цей час другий лелека, зробивши прощальне коло над землею, також згорнув крила й почав падати додолу. Андрійко не зважився простежити його політ до кінця, він затулив долонями очі, деякий час так сидів, а потім впав обличчям у трухле листя, в порохняву — й заплакав. Коли перевернувся горілиць, то все ще плакав, і порожнє блакитне небо крізь сльози здавалось то рожевим, то фіолетовим, то жовтим, то червоним. Він витирав кулаком очі, та сльози текли й текли, розмальовуючи небо в райдужні барви.
Минуло літо, настала осінь, лелеки згуртувались у ключі й відлетіли. Всю зиму Андрійко чекав, коли ж та весна прийде. Довшої зими, ніж та, в його житті не було: за снігами та морозами, за метелицями кінця їй не виділось. Та край настає всьому. Напровесні в грудях подужчала віра на щось добре й гарне. Полетіли перші лелеки. Не зупиняючись, вони простували по небесних дорогах на північ. Ось уже й до тракториста Гаркуші повернулись, і до баби Домки, й до школи, і до всіх, до всіх. Тільки на Грипечуковій хаті гніздо зоставалось порожнім і з кожним днем ставало ще чорнішим та непривітнішим. Ніхто з лелек не хотів поселятись у ньому. “Й чому я тоді не відніс гусяче яйце дядьку Мальованому,— дорікав собі Андрійко,— навіщо підклав лелекам?”
Ось і нова зима забіліла… А він ждав нову весну.
