Мені потрібно здавати до завтра, потрібно повна відповідь з зображенням, інакше я буду отримаю двійку бажано на українському мові
Ответы
Відповідь:
1. Використання ідеологічних кліше в документах, що повідомляють правоохоронні та партійні органи, свідчить про те, що радянська влада прагнула зберегти й контролювати дисидентську діяльність через призму марксистсько-ленінської ідеології та антикомуністичних поглядів. Таким чином, ці кліше виступали як інструменти політичного маніпулювання та обґрунтування репресивних заходів. Прикладами ідеологічних кліше є:
- "націоналістичні елементи" - дискредитація дисидентів та їхньої діяльності через асоціацію з ворожістю до радянської системи;
- 1. "групи, які виступають за виконання Гельсінської угоди" - для підкреслення псевдолегальності та "підривного" характеру дисидентської діяльності.
2. Для дискредитації та дезінформації дисидентської діяльності в пресі того часу використовувалися ідеологічні кліше. Наприклад, використовували кліше, що зображували дисидентів "ворогами народу", "зрадниками" і тими, хто співпрацював із західними силами з метою дестабілізації радянського уряду. Це надавало репресіям легітимність і підтримувало в суспільстві загальну атмосферу страху і пригніченості.
3. Теза, що розкриває характер ставлення влади до дисидентів як до супротивників комуністичного і радянського режимів:
а) Влада сприймала дисидентську діяльність як загрозу авторитарному контролю та ідеологічній гегемонії.
б) Для виправдання репресивних заходів влада намагалася дискредитувати дисидентів, показати їхню "антирадянську" спрямованість, використовуючи ідеологічні кліше.
в) Переслідування і репресії проти дисидентів були спрямовані на підтримання політичного контролю і недопущення поширення в СРСР альтернативних політичних поглядів.
г) Влада використовувала ідеологічні кліше в офіційних документах і ЗМІ для формування громадської думки та виправдання репресивної політики в суспільстві.
Пояснення:
Відповідь на третє завдання:
Влада в СРСР сприймала дисидентство як загрозу для своєї політичної стабільності та контролю над суспільством.
Дисиденти, які критикували режим, вважалися ворогами народу, їх ставили на один рівень зі зрадниками та шпигунами.
Для влади було важливо дискредитувати дисидентів в очах суспільства, щоб забезпечити свою легітимність та зберегти свою владу.
Для того, щоб придушити дисидентський рух, влада використовувала різноманітні методи примусу, включаючи тюремне ув'язнення, психіатричну експертизу, фізичне насильство та інші форми репресій.
Ставлення влади до дисидентів свідчило про те, що в СРСР не існувало свободи слова та права на свободну думку, і що критика влади була неприпустимою.