Предмет: Литература, автор: sofiakryvoruchko09

СРОЧНО!!! ДАЮ 30 БАЛЛОВ!!!
Складання порівняльної характеристики Порівняйте закоханих в Есмеральду Клода фроло та Квазімодо (або феба і Гренуара). Характеристики героїв підтверджуйте цитатами та прикладами з тексту

Ответы

Автор ответа: Аноним
1

“Собор Паризької Богоматері” головні герої

Есмеральда

Есмеральда (при народженні отримала ім’я Агнес)- головна героїня роману, вродлива молода циганка. Ставлення парижан до дівчини змінюється протягом твору: спочатку вона улюблениця, потім її ненавидять, вважаючи відьмою, а після того, як її врятував від страти Квазімодо, вона знову отримує любов парижан.

Есмеральда – єдиний персонаж, який виявляє співчуття і доброту до Квазімодо: коли горбань страждає від покарання і натовп сміється над ним, лише Есмеральда подає йому воду. Через це він закохується у дівчину, хоча горбань занадто огидний для Есмеральди. Квазімодо та Клод Фролло кохають дівчину, але Есмеральда закохується в капітана Феба, вродливого капітана, який просто хоче спокусити її.

Клод Фролло

Клод Фролло – головний антагоніст роману, архидиякон Собору Паризької Богоматері. Суворе ставлення і алхімічні досліди сприяють відчуженню його від парижан, які вважають його чаклуном. Його батьки померли від чуми, коли він був молодим юнаком; його теперішня сім’я – Квазімодо і зіпсований брат Жеан.

Його божевільний потяг до Есмеральди коштує архидиякону життя – Квазімодо зіштовхує Фролло з собора, дізнавшись про роль, яку його опікун відіграв у смерті Есмеральди.

Квазімодо

Квазімодо – дзвонар з Нотр-Дам, глухий горбань. Незважаючи на англійську назву роману (The Hunchback of Notre Dame), він не є головним героєм цієї історії.

Церковні дзвони зробили його глухим. Залишений дитиною, Квазімодо відданий своєму опікуну – Клоду Фролло. Горбань рідко залишає собор – люди зневажають і уникають його через зовнішній вигляд.

На святі Дурнів Квазімодо обирають Папою дурнів через його вади – він найвідразливіший з усіх парижан. Клод Фролло наказує Квазімодо викрасти Есмеральду, але дівчину рятує Феб, а Квазімодо схоплюють. Під час покарання лише Есмеральда зглянулась на горбаня і дала йому води. Згодом вже Квазімодо рятує Есмеральду від страти і ховає її у Соборі. Захищаючи дівчину, він вбиває Жеана Фролло, а зрозумівши, що саме Клод Фролло винен у смерті Есмеральди, скидує опікуна Собору.

Через роки знайшли кістяк Квазімодо у могилі Есмеральди – горбань тільки після смерті поєднався з тією, яку кохав.

Феб

Феб де Шатопер – капітан лучників короля. Він врятував від викрадення Есмеральду і зацікавився дівчиною. Феб заручений з Флер-де-Ліс, але бажає володіти Есмеральдою. Клод Фролло намагається вбити Феба, але капітан виживає. У замаху звинувачують Есмеральду.

П’єр Гренгуар

П’єр Гренгуар – поет. Він потрапляє у “Двір Чудес” і щоб вижити, одружується з Есмеральдою. Разом вони виступають перед парижанами.

Клопен Трульфу

Клопен Трульфу – король “Двору Чудес”. Він намагається визволити Есмеральду з Собору, але зазнає невдачі. Під час нападу на Собор його вбивають солдати короля.

Флер-де-Ліс

Флер-де-Ліс – вродлива і багата дівчина, заручена з Фебом. Ревнує Феба до Есмеральди; роман закінчується словами про одруження Феба і Флер-де-Ліс.

Жеан Фролло

Сирота, молодший брат Клода Фролло. Жеан – студент, порушник порядку; постійно просить гроші у брата. Під час нападу на Собор Квазімодо вбиває Жеана.

Гудула

Гудула (Пакетта Шантфлері)- відлюдниця, у якої цигани викрали доньку: з того часу вона ненавидить циган і присвятила своє життя жалобі з Агнес.

Прочитай те що я написала це тобі допоможе!

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: Vikysik2308
Елементи якого стилю подані в уривку статті «Декорації і живі дерева?».
Мені часом здається, що в нашому літературному гаю, особливо в поезії, «проізростає» дуже багато синтезованих рослин, котрі, маючи всі ознаки дерева (зелені, і такі ж дерев’яні), не мають ні крони, ні свого глибинного коріння. І ще мені здається, що найкращим ґрунтом для таких диво-рослин є наша непомірна, прямо-таки безмежна любов до загальних слів і понять. Візьмемо хоча б таке священне для всіх нас поняття, як праця, і краєчком ока глянемо, як ми поводимося з ним.
Те, до чого старші письменники йшли через творчі муки, з людськими болями і ваганнями, що для них було відкриттям і знахідкою, ми з самовпевненістю і настирливістю дилетантів перетворюємо в банальність. Коли ми пишемо про працю, то твердо знаємо, що вона буває фізичною і розумовою. Якщо оспівуємо фізичну «дайош мозолі» і піт, якщо розумову – замислене чоло і натхненні очі. Висновків ми не шукаємо…