Знайдіть у заспіві свідчення. того,що автор засуджує війну?
Ответы
Ответ:
Передбачувана жертва:
автор повідомлення
Держава-учасниця:
Нідерланди
Дата повідомлення:
8 квітня 1998 року (початкове подання)
Комітет з прав людини, заснований відповідно до статті 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права,
на своєму засіданні 1 листопада 2004 року,
завершивши розгляд повідомлення № 903/1999, поданого Комітету з прав людини від імені Антоніуса Корнеліса ван Хюлста на підставі Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про цивільні та політичні права,
взявши до уваги всю письмову інформацію, надіслану йому автором повідомлення та державою-учасницею,
приймає таке:
міркування відповідно до пункту 4 статті 5 Факультативного протоколу
1.1 Автором повідомлення є голландський громадянин Антоніус Корнеліс ван Хюлст. Він стверджує, що є жертвою порушень Нідерландами1 статей 14 та 17 Пакту. Він представлений адвокатом.
1.2 Аналогічне повідомлення з викладенням тих самих фактів було подано 7 вересня 1998 року паном А.Т.М.М., який також стверджував, що він є жертвою порушення Нідерландами статті 17 Пакту. Згодом пан А.Т.М.М. відмовився від подальших кроків у справі і, незважаючи на нагадування, не повідомив Комітету, чи бажає він домагатися розгляду його повідомлення.
Факти у викладі автора
2.1 Під час попереднього розслідування, спрямованого проти адвоката автора, пана А.Т.М.М., здійснювалося прослуховування та запис телефонних розмов між ним та автором. На підставі отриманої подібним чином інформації попереднє розслідування було порушено і проти самого автора, причому санкціоновано прослуховування його телефонної лінії.
2.2 Рішенням від 4 вересня 1990 року районний суд Хертогенбоса визнав автора винним в участі у злочинній організації, у неодноразовому привласненні чужої власності без наміру сплатити її вартість, в обмані, у спробі здійснити шахрайство, у здирництві, підробці та приховуванні його краденого. шести років тюремного ув'язнення.
2.3 У процесі судового розгляду адвокат автора зробив заяву, в якій він стверджував, що справа, за якою здійснюється кримінальне переслідування, не може бути предметом розгляду в суді, оскільки в ньому фігурує ряд протоколів із записами телефонних розмов між автором та його адвокатом, A.T.M.M.; прийняття таких матеріалів як доказ є незаконним. Адвокат стверджував, що відповідно до пункту 2 статті 125h разом із статтею 218 Кримінально-процесуального кодексу докази, здобуті незаконним шляхом, судом прийматися не повинні.
2.4 Хоча районний суд і погодився із запереченням автора, що телефонні розмови між ним та A.T.M.M. не можуть бути використані як доказ, проте оскільки останній діяв як адвокат автора, а не як підозрюваний, суд відхилив ці заперечення автора проти звинувачення, зауваживши при цьому, що при встановленні вини автора сторона звинувачення не ґрунтувалася на цих телефонних розмовах. Незважаючи на те, що суд дав вказівку вилучити зі справи матеріали, засновані на цих телефонних розмовах, він прийняв до слухання як докази інші телефонні розмови, які були прослухані та записані в процесі попереднього розслідування, порушеного проти A.T.M.M.
зі статтею 125g Кримінально-процесуального кодексу, які не мають відношення до дій A.T.M.M. як адвокат автора.
2.5 У порядку апеляції адвокат автора заявив, що не всі записи прослуханих телефонних розмов були фактично вилучені зі справи та знищені відповідно до положень пункту 2 статті 125h. Проте своїм рішенням від 10 квітня 1992 року Апеляційний суд Хертогенбоса відхилив це заперечення захисту на тій підставі, що прохання автора перевірити, чи справді вищевказані матеріали були вилучені зі справи та знищені, недоречна, "оскільки відсутність цих матеріалів у справі не вказує безумовно на [факт їх знищення]". Суд – не вдаючись до записів телефонних розмов – звинуватив автора у неодноразовому привласненні чужої власності без наміру сплатити її вартість, у підробці та у погрозах фізичної розправи та засудив його до п'яти років позбавлення волі.
2.6 У Верховному суді адвокат автора заявив, що Апеляційний суд не прислухався до його аргументів як захисника, в яких він вказував, що записи розмов автора по телефону зі своїм адвокатом були зроблені незаконно і що вони не були згодом знищені. Верховний суд відхилив цей аргумент і своїм рішенням від 30 листопада 1993 року на підставі інших причин частково – за двома пунктами звинувачення – анулював рішення Апеляційного суду, скасував вирок та повернув справу до Апеляційного суду Арнхема.
2.7 24 березня 1995 року Апеляційний суд Арнхема визнав автора невинним за одним пунктом обвинувачення та засудив його до трьох років позбавлення волі за іншими пунктами обвинувачення. У своїй касаційній скарзі проти цього
Объяснение: