Рефлексия Докажите, что земная кора развивалась много миллионов лет Какие данные доказывают, что литосферные плиты изменяют свою величину? При формировании земной коры одни участки земной поверх ности поднимаются, другие опускаются. Как называются эти тектонические структуры? Какие формы рельефа в них фор- мируются? Почему озера бывают очень глубокими? Рассмотрите рисунок. Какое море образовалось на месте рас- хождения плит Африканская
КРАТКО даю 65 балов
Ответы
Відповідь: Вивчення літосфери дозволяє не тільки вивчати процеси, що відбувалися на планеті багато мільйонів років тому, а й складатиме прогнози майбутнього вигляду Землі.
Прийнято виділяти два види земної кори: океанічну та континентальну. Головна їхня відмінність полягає в кількості шарів. У континентальній земній корі виділяють три шари: осадовий, гранітний та базальтовий. Потужність континентальної кори на рівнинах становить 30-50 км, а під гірськими ділянками може досягати 75 км і більше. В океанічній корі два шари, відсутній гранітний шар, тому потужність набагато менша (5 – 10 км). Зазначимо, що назви шарів не означають тип гірських порід, що їх складають.
Гіпотеза дрейфу материків А. Вегенера
Гіпотезу дрейфу чи руху материків уперше висловив німецький вчений Альфред Вегенер у 1912 році. Він першим звернув увагу на подібність атлантичних узбереж Африки та Південної Америки і припустив, що вони колись становили єдине ціле. Ще одним доказом справедливості своєї гіпотези вчений вважав схожість складу гірських порід та палеонтологічних зразків рослинного та тваринного світу атлантичного узбережжя Африки та Південної Америки.
Альфред Вегенер припустив, що 200 мільйонів років тому на планеті існував один суперматерик – Пангея, який незабаром розколовся на два материки: Лавразію та Гондвану. Подальший розпад існуючих материків визначив сучасний образ Землі.
На жаль, рання загибель не дозволила Вегенер продовжити подальшу роботу над підтвердженням своєї гіпотези.
#Альфред Вегенер
Літосферні плити
Земна кора не є монолітною і складається з окремих великих блоків – літосферних плит. Межами літосферних плит є глибинні розломи, довжина яких може становити тисячі кілометрів. Найбільшими літосферними плитами є Євразійська, Африканська, Північно-Американська, Південно-Американська, Індо-Австралійська, Антарктична та Тихоокеанська. До складу цих плит входять материки та прилеглі частини океанів, і лише Тихоокеанська плита не має материка у своєму складі. Існують також менші за площею плити, наприклад, Наска, Кокос та інші.
Літосферні плити рухаються щодо один одного в різних напрямках: сходяться, розходяться чи переміщуються паралельно одна одній. Середня швидкість горизонтального руху літосферних плит вимірюється кількома сантиметрами на рік.
Пояснення: