Написати письмо"Чому кохання Фауста і Маргарити виявилося трагічним"?
Ответы
Ответ:
Объяснение:
Шанований отримувачу,
Я пишу це листа, щоб висловити свої роздуми щодо трагічного завершення кохання Фауста і Маргарити. Ця історія стала справжньою драмою двох душ, що не змогли знайти в собі сил побороти всі перешкоди, що стояли на їхньому шляху до щастя.
Однією з причин трагічного обриву цього кохання був конфлікт між внутрішніми прагненнями і зовнішнім середовищем. Фауст та Маргарита жили в іншому світі, де кожен з них мав власні мрії і прагнення. Цей розрив у бажаннях та цілях призвів до конфлікту, який неможливо було врегулювати.
Крім того, соціальні та моральні обставини також стали причиною трагедії. Усередині суспільства, в якому жили Фауст та Маргарита, існували норми та вимоги, які перешкоджали їхньому щасливому спільному майбутньому. Вони були віддані один одному, але це не було досить, щоб протистояти негараздам, що спіткали їх.
Найважливіше, їхнє кохання виявилося трагічним через втрату, що настала через смерть Маргарити. Цей втратний момент назавжди залишив слід у серці Фауста, залишивши його в самотності та відчаї.
У цій історії неможливо огорнути події рожевими кольорами. Втім, вона надихає на задум про те, наскільки сильним може бути кохання, і як важливо цінувати кожен миті в обіймах того, кого ти любиш.
З повагою,
[Ваше ім'я]
Ответ:
Объяснение:
Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.
А оскільки трагедія "Фауст" створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріка Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина.
Отже, історія з Маргаритою в трагедії "Фауст" — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що "...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї". На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумління щодо виходу з вічного замкненого кола:
Я рвуся від жаги,
і в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність.
Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може.
Ґете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею.
Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску побачила вона
Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання.
Це кохання земне.
Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фаурта недосяжною, як сама краса.
Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: "Хто взнав її — без неї жить не може!" — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.